Невимовне Ніщо [фрагменти]

***

Як повідомило сьогодні New-York News, з офіційним посиланням на NASA, до Землі наближається комета 4I/ATLAC. Астрофізики розрахували, що її можна було розглянути в грудні в районі сузір’я Овена, але попередні розрахунки виявилися невірними. Астрономи, виходячи з безпосередніх спостережень, підтвердили, що вказана комета буде ближче до Землі, аніж передбачалося раніше. Оновлені розрахунки показують, що 4I/ATLAC може зачепити місячну орбіту, а отже, пройде між Землею та Місяцем. Голова NASA Кон Маффі на офіційній пресконференції, перед камерами каналів з усього світу, твердо заявив, що причин для щонайменшої паніки просто не існує. Окрім цього, він із гумором наголосив: – «Проліт комети буде найяскравішим шоу за всю історію людства!». Одначе, один із провідних спеціалістів у галузі космосу в приватній розмові з кореспондентом New-York News зазначив, що є певна ймовірність, що 4I/ATLAC смертельно близько наблизиться до Землі. Проте, Світовий астрономічний союз (WAU) зазначив, що ця заява, скоріш за все, лише скандальна дезінформація журналіста заради дешевої популярності, яка ще до того може стати джерелом невиправданої, але відчутної паніки. А тим часом американський комік Джем Меррі вже заявив, що готує стендап-шоу, де зробить максимальну «просмажку» кометним, і не тільки, панікерам-алармістам. 

***

Згідно зі словами спеціального кореспондента BBS у США Меті Бея відбувся один із наймасштабніших «зливів» інформації в історії міжнародної журналістики. Ефект був ще більший, аніж від WikiLeaks. Пентагон цілком серйозно розглядає комету 4I/ATLAC загрозою не тільки національним інтересам США, а ймовірно і всій людській цивілізації. Американський генералітет вже розробляє грандіозний план корекції траєкторії даної комети. Серед найбільш обговорюваних проєктів є ракета-носій, але конкретна модель та навіть характеристика ракети глибоко засекречені, або ж, що найімовірніше, просто не затверджені. Іронія в тому, що Пентагон планував оприлюднити офіційно перед американською громадськістю про потенційну небезпеку. 

Уряд США вже вимагає видати журналістку Evronews Єву Дайлі, що наважилася оприлюднити сенсаційну інформацію, для подальшого розгляду «зливу» інформації. США вже готує засідання Генеральної Асамблеї ООН щодо кометної проблеми. Тим часом Світовий астрономічний союз (WAU) та інші міжнародні організації переживають жахливий розкол. Так, одні – оптимісти – вважають, що 4I/ATLAC цілком може пролетіти достатньо далеко від Землі. Інші – реалісти – схиляються до думки, що комета пройде дуже близько і може мати малий, але відчутний, вплив на Землю. Проте, найбільш руйнівний прогноз дають песимісти, що заявляють: 4I/ATLAC цілком ймовірно пролетить пройти повз атмосферу Землі. У такому разі для людства як цивілізації надії на спасіння мало. Будемо тримати наших користувачів у курсі справ і надалі.

***

Міжнародна космічна станція (МКС) тим часом має суттєві проблеми. Планова ротація складу екіпажу МКС не відбувається через глобальні проблеми та місцями навіть і паніку на Землі. Астронавти, цілком природно, перебувають у стресі і глибоко надіються, що в найближчій перспективі зможуть повернутися на рідну планету, де побачити своїх родичів та близьких. Адже вдома їм буде трохи психологічно легше зустріти кометну загрозу. Серед них: француженка Софі Дюбуа – керівниця, франкоканадець Кріс Хадсон – бортінженер європейського космічного агентства, Олександр Ковальов – бортінженер російського сегмента та «Союзу», американка Сара Сміт – фахівець місії та німець Марк Шмідт – пілот. 

Аналогічні проблеми з ротацією фіксуються і на космічній станції «Тяньгун», яка є проєктом Китайської Народної Республіки.

Одначе, знову повертаючись до МКС, де ще є два фахівці. Один – японка Акі Сато, що є біомедичним дослідником. А другий – американець Девід Харпер – спеціаліст з астрофізики. 

В особистому кубрику Харпера знаходяться книги найбільш впливових американських авторів горору різних десятиліть. Перший автор це Едгар Аллан По із його збірками про містичні історії, де на обкладинках автор зображений зі зловісним вороном. Далі видно антологія Стівена Кінга, але на чільному місці стоїть «Воно». Але найбільшу частину бібліотеки займають книги та есе Говарда Філліпса Лавкрафта. Окрім того у кубрику астрофізика присутні статуетки, що зображують лавкрафтівських Древніх. Серед останніх найбільш виділяються безумний Азатот, всюдисущий Йог-Сотот та сплячий Ктулху, що чекає свого пробудження від мертвого сну. А десь у кутку одиноко стоїть збірка Томаса Ліготті – продовжувача Лавкрафта, а поряд почата коробочка скріпок.

***

Evronews залишається одним із небагатьох зі світових ЗМІ, що, попри всі труднощі, залишається з вами, глядачами. Ми і надалі будемо до останнього залишатися бастіоном професійної журналістики, попри хаос, що все більше і більше заповнює Землю. Пандемія світової розпусти та нігілізму набуває все більших і більших розмахів. Про становище багатьох країн, як-от африканські, ми можемо тільки здогадуватися. А от інформації про Францію в нас більш ніж достатньо, адже, як-не-як, ми живемо, або ж доживаємо, в гаджетний вік…

Мало не щодня збільшується кількість жертв алкогольного та наркотичного сп’яніння, поліція не справляється з повінню насильства, зокрема і на сексуальному ґрунті, психіатричні лікарні переповнені клієнтами, а випадки суїциду, серед них і публічного, відбуваються по всіх куточках країни…

Одначе, і культи кінця світу не відстають у цій жахливій гонці! Як гриби після дощу, кожен день з’являються нові секти апокаліпсису в рядах християн, мусульман, іудеїв і бог зна кого ще. Священники та вуличні проповідники закликають до масового покаяння, а в кометі 4I/ATLAC вбачають боже покарання за гріхи людства. Але ж, подібні рухи є і в інших куточках планети. Так в Індії індуси кричать про настання Калі Юґи, після якої слід очікувати оновлення часу. В буддійських країнах шириться істерія, що настає кінець Маха-Кальпи, при якій починають руйнуватися світи. Далай-лама закликав людство до всезагальної медитації. Також, за непідтвердженими чутками, а це зовсім не дивно в наш час тотального страху, у багатьох закутках світу язичники проголошують, що комета є покаранням народам за те, що зрадили віру батьків і вогняна помста старих богів вже близько…

Накінець можна розповісти, що сатанинські та різні окультні банди тероризують населення багатьох західних країн, а на вулицях міст можна все частіше бачити символи трьох шісток, перевернутих хрестів, печатки Бафомета, перевернуті пентаграми та інші окультні знаки…

***

Останню новину почув Девід Харпер. У той момент він перебуває в спільному модулі для прийому їжі. Харпер каже вголос, але його слова були явно спрямовані до себе:

– Люди – це лише як випадковий, короткочасний слиз на крихітній піщині, що ми називаємо Землею.

Потім Харпер знову додає у тому ж стилі:

– Ми – випадкове, яке зникне без жодного впливу чи значення на невимовно байдужий космос.

У той момент підходить медикиня Акі Сато, а за нею і керівниця Софі Дюбуа, але говорун не звертає на присутніх уваги, адже він до них спиною та є повністю зайнятий своїми роздумами. Але Сато вирішує не промовчати і висловлює своє бачення ніжним голосом, але в цьому звучить твердість думки:

– Ти маєш зробити вибір: або ти сприймаєш своє життя ззовні і називаєш його абсурдом, або ти дивишся на нього зсередини, як на батька чи матір, і тоді отримуєш сенс, і ти можеш захистити своє життя.

На це Харпер лише мовчки дивиться на Сато, кладе свою порцію на липучку для фіксації, але в його погляді є таке, що чіткіше всіляких слів, показало його зверхнє ставлення до такої позиції. Тоді вона відповідає, більш роздратовано, але все-таки впевнено:

– Сенс життя людини в тому, що сама людина вважає найціннішим. І тільки тоді життя стає осмисленим, адже воно стає для людини!

Харпер перестає грати в мовчанку і випалює саркастично:

– Придуманий сенс у беззмістовному світі, це те саме, що мріяти про письменницьку славу, а потім бути криваво потрощеним під автівкою від п'яного водія!

На цю реакцію Сато лише добродушно і примирливо усміхається, більш як до себе, і, спробувавши поміняти тему, запитує м’яким жіночим тоном:

– У тебе хоч діти є? Хоча би племінники чи племінниці?

– Я не тільки особисто свідомо бездітний, а й вважаю недоречним продовження роду людського взагалі!

Вигляд у Сато стає розчарованим, і тому вона наостанок видає наступне:

– Я так і думала! Але думала, що може... Вмирає надія останньою!

Дюбуа, як керівниця, щоби хоча би спробувати розрядити ситуацію, вирішує зробити художнє порівняння:

– Девіде, казали, що ти подібний на Расті Коула із серіалу "Справжній детектив"?

– Навіть найпростіша реальна людина куди глибше, ніж найбільш прописаний персонаж!

Це починає дратувати Дюбуа і вона більш командним тоном каже:

– Я розумію, що зараз всім важко і всі хочуть додому! Всім набридла вже ця бляшанка в космосі. Девіде, тримай свої песимістичні думки при собі, але не тривож екіпаж! Ми всі і так, без твоєї філософії, в напрузі.

Після цього, подивившись на байдужого Харпера, який був думками зовсім в іншому місці, тихо ойкнула та пішла в інші секції.

Харпер же, у ще більш депресивному стилі, ледь чутно бубонить:

– Людська свідомість – трагічна еволюційна помилка. Ми стали невимовно самосвідомими. Природа створила щось таке, що відокремлене від самої себе. Ми – створіння, які просто не повинні існувати згідно із законами природи.

В цей момент заходить бортінженер Кріс Хадсон, який перекидається французьким словом із Дюбуа. А до Харпера нарешті доходить, що їдальня – це зовсім не те місце, де можна побути зі своїми думками наодинці.

***

Тим часом в умовах загального хаосу приватна компанія «SpaseY» все ж відправляє космічний корабель «Criw Drigon». Попри міжнародний протокол, що суворо забороняє будь-які польоти, якщо є небезпека в навколоземній орбіті, «SpaseY», однак, запускає туристичний космічний рейс. Це є «останнє шоу», щоби клієнти могли побачити космос перед ймовірним кінцем світу. Клієнти ж теж не наївні і починають здогадуватися про цинізм «SpaseY», яка їх відправила, щоби заробити грошей. Гроші, які скоріш за все нічого не принесуть, адже мертвим вони не потрібні.

***

Весь екіпаж перебуває в оглядовому куполі з панорамними вікнами. Це головний і центральний елемент по всій МКС. Дюбуа отримує дуже тривожну інформацію, що ракета-носій, яка була надією Пентагону та всього людства, абсолютно не справилася зі своєю задачею. Комета 4I/ATLAC і далі смертельно загрозливо прямує до Землі і їй зовсім байдужа доля людського роду. Вона із тяжкістю повідомляє про це екіпаж. Люди перебувають у шоці, хтось згадує Бога, а Ковальов – чорта. Харпер починає нервово сміятися та розпочинає свою тираду, але тепер не соромиться нікого:

– Людські п’ять почуттів обмежують нас у наївній, вузькій бульбашці. Люди по-дитячому вірять, що наше знання світу є повним, тоді як насправді ми можемо бути оточені невимовно незліченними вимірами, яких ми просто не можемо сприйняти нашим обмеженим розумом.

Одночасно, астрофізик нервово крутить скріпку в пальцях. Більшість злякано переглядаються між собою, але пілот Шмідт пробує заспокоїти Харпера і по-дружньому каже:

– Щасливі люди – ті, що вміють радіти малому. Все ще може бути добре! Може нам в цей раз повезе?

На що Харпер починає, майже дослівно, цитувати свої книги:

– Наймилосердніша річ у світі – це нездатність людського розуму співвідносити всі свої частини. Ми живемо на нікчемному островці незнання посеред чорнющих морів нескінченності, і нам не в силах було мандрувати далеко.

Фахівець місії Сміт хоче щось сердито сказати, але Харпер піднімає тон голосу, але без крику, нервово продовжує:

– Всесвіт і справді комічний, але найбільший жарт полягає в людстві!

Після цих слів Харпер різко поглядає у панорамні вікна і починає знову:

– Темна невимовна порожнеча. Вона виїсть нам мозок. Вона зробить нас тим, ким ми є: нічим.

В ситуацію втручається Дюбуа і сердито наказує Сато:

– Акі, кінець-кінцем, ти все-таки лікар!? Допоможи йому!

Сато зовсім не розгублюється, бере ніжно Харпера за руку, на що він відволікається та замовчує, а після цього спокійно відповідає:

– Я не фаховий спеціаліст, але, ймовірно, у Харпера глибокі психологічні проблеми. У нього…

– Ми і так бачимо! – вставляє свій коментар Хадсон.

– Не перебивай! – владно заявляє Дюбуа. – Продовжуй, Акі!

– У Девіда є астрофобія та етерофобія, – але, побачивши нерозуміючі лиця екіпажу, Сато роз’яснює, – Простими словами: Харпер божеволіє від космічної порожнечі та безкінечності.

Усі мовчать, навіть Харпер клює носом, але Дюбуа робить єдине, що може:

– Гіршого місця, ніж МКС, і годі знайти для такого розладу. Хадсоне! Ковальов! Відправити Харпера у його особистий кубрик. Та ізолювати.

***

Протягом наступних днів Харпер – в ізоляції свого кубрика – все більше і більше відчуває приступи паніки від тільки одного та зовсім нетривалого погляду в маленький ілюмінатор. Йому в голові крутиться про байдужість комети до людства, як байдужість людини до мікробів, що діляться на її мочці вуха. Але Харпер все думає, що варто взяти себе в руки, але його жага закрити назавжди вікно ілюмінатора, та навіть остаточно поламати механізм закривання, взяла верх над будь-яким здоровим глуздом. Він трощить пристрій та з м’ясом вирвав його. Згодом приступ паніки зник і Харпер преспокійно, ніби нічого не сталося, став вкотре перечитувати свою горор та філософську бібліотеку.

Через деякий час, щоби перевірити стан Харпера, до нього заходить Сато. Вона вже хоче підтримати колегу словами в дусі: «Віра всередині нас – вона додає сили долати все!». Коли Сато бачить по-садистськи потрощений механізм запирання ілюмінатора, вона на секунду губиться. Цим миттєво користується Харпер і замість світоглядних суперечок грубо штовхає Сато в сторону та завдає так чином їй синяк на голові.

У коридорі Хадсон, що був біля дверей, теж без попередження відкидається в сторону та починає крутитися через себе. Харпер намагається сховатися в лабораторії Сато, але там на нього нападає нудота, коли він пробує «закрити» ілюмінатор. І тому Девід на секунду відволікається і дивиться на мережу кабелів, які майже кругом, а потім переводить погляд на прилади лабораторії. Та Хадсон вже вривається у приміщення, і тільки якимось дивом втікач умудряється його обминути.

– Чорна невимовна безодня всіх нас уб’є! – ось що раз за разом повторює Харпер.

До шлюзів направляється Харпер, який знову намагається зробити те ж саме із ілюмінаторами, адже в нього починається прискорене серцебиття. Але йому не дає довести діло до кінця вже Ковальов, що тільки прибув із россегменту. Починається погоня та втікач її таки програє. Хадсон та Ковальов без зайвих церемоній ведуть астрофізика до оглядового куполу. Там знаходиться Дюбуа, а також Сміт із пілотом Шмідтом. Стоячи зліва від втікача, Хадсон, не стримуючись, дає сильного потиличника Харперу та мало не кричить:

– Цей шизик наламав дров у себе, а ще… – Він перевів дух і, замахнувшись, мало не зробив ляпаса, – він вдарив Акі. Не крутися, а то ще отримаєш?

Дюбуа просто опустила очі, адже було і так погано, а ще стало гірше. Тому вона лише, майже пошепки, питає: 

– Ще щось? А Ковальов, що був попід ліву сторону Харпера, з акцентом додає:

– Цей чортів янкі, – Він робить паузу, так як американка Сміт злісно на нього подивилася, – Цей дурний звіздар намагався поламати механізм закривання цих… Як їх? О, ілюмінаторів в шлюзі.

Поки екіпаж чекає команди розгубленої Дюбуа, то в Харпера розпочинається атака задишки, адже в оглядовому куполі дуже-дуже багато місця для спостереження бездонної космічної порожнечі. Від цього він аж починає червоніти в лиці, а його ніздрі – розширюються. Тому Ковальов послаблює хватку і мовчки питає команди в Дюбуа. А тим часом задишка нікуди і не думала діватися, і його рот ропочинає шалено вдихати. За мить і Хадсон відпускає руку Харпера, адже відчув неприємний холодний піт на долонях астрофізика. Дюбуа так і не змогла прийти до тями, і Шмідт, не витримавши, кричить:

– Та зробіть що-небудь, вашу матір! Та в кімнаті вже була Сато, яка теж підвищує голос, хоча це їй було важко робити:

– Ідіоти, закрийте негайно панораму! Він може померти.

На що Сміт та Дюбуа, що нарешті взяла себе в руки, побігли виконувати наказ Сато. Екіпаж мовчки дивиться один на одного та розуміє, що вони були за крок до першого трупа на МКС. Відчуття приреченості стає просто нестерпним, і будь-які команди Дюбуа стають не такими важливими, як раніше.

***

У спільному модулі для фізичних вправ, щоб хоч якось зменшити стрес, Дюбуа та Сато перебувають разом. Керівниця має глибоко засмучений вигляд, вона думає, чи варто ділитися інформацією ще хоча би із кимось, але тягар правди змушує її відкритися перед меддослідницею.

– Сато, ти здаєшся надійною людиною?

На що остання, відірвавшись від фіззаняття, мовчки і напружено дивиться на Дюбуа.

– Просто я вчора чула деякі новини з командного містка. І я не про конфлікт на «SpaseY», бо це було і так очевидно.

Сато ще більш насторожено дивиться на керівницю, але знову-таки мовчить, очікуючи почути правду, якою б вона не була.

– Вчора пізно зі мною зв’язався «Тяньгун». І… – Дюбуа робить паузу та зітхає, – там  убив… себе один із членів екіпажу, який зробив це у своєму кубрику. Акі, дай мені слово, що будеш мовчати про це до останнього!

Після недовгих роздумів Акі впевнено киває головою на знак згоди. Дюбуа вже пошкодувала, що сказала зайве, і тим ще більше розхитала й так нестабільну ситуацію на МКС, і більш сердито звертається до японки:

– Сато, клянися своїми предками! 

Буквально затримавшись на декілька секунд, Сато дає клятву, адже вірить, хоч і не до кінця, що померлі предки стають покровителями для своїх нащадків. Дюбуа розслабляється і вже спокійному тоні продовжує:

– Розумієш, що в нас і так ситуація на межі. Надій на повернення на Землю все менше і менше з кожним днем, – Дюбуа робить паузу, – До речі, як так вийшло, що астрофізик Харпер майже збожеволів від космосу? Він же все життя це досліджував?

У відповідь Сато коротко каже:

– Якщо у двох словах, то на фоні травматичних подій, самі знаєте яких, та, можливо, професійного вигорання, у нього і трапилася ось ця клята астрофобія, – Сато зупиняється і опускає очі додолу, – На жаль, ми тут на МКС йому нічим не допоможемо.

Після останніх слів японка кидає модуль фіззанять та направляється до себе в лабораторію, але не так, як для роботи, а просто для усамітнення.

***

Попри все, Сато і надалі перевіряє два рази в «добу» стан Харпера. Останній деградує в психічному здоров’ї і почав закривати ілюмінатор покривалами. Зайшовши в кубрик, Сато із великою натяжкою, але робить дружелюбну посмішку до Харпера. Той у відповідь нервово їй підморгує. Поряд із Сато знаходиться Шмідт, який стає ззаду до Харпера. Японка проводить поглядом по кубрику та ледь прикриває зневагу до бібліотеки астрофізика, але стримує себе і змушує себе запитати:

– Девіде, як ти там? – Вона зупиняється, щоби зробити глибокий вдих, – Нам всім нелегко, але коли тобі важко, завжди пам’ятай, що коли ти здасишся, краще точно не стане.

У відповідь Харпер продовжує свою лінію, при цьому не демонструючи жодної ознаки до покращення стану:

– Бути свідомим, як казав Ліготті у «Змові проти людської раси», – означає бути інфікованим злоякісним утворенням...

– Перестань! Девіде, перестань! – Вона переходить мало не на крик і вже готова стусонути Девіда.

Одначе, він примудряється відвернутися, і далі продовжує свою лекцію:

– Сато, не сміши мене! Ми – речі із ілюзією наявності «Я»; – на що Сато ледь тихо каже, щоби перестав, – купа відчуттів, що запрограмовані із впевненістю, що кожен із «Я» – це «хтось»…

– Я зараз його готова прибити, – зі злістю виплюнула Сато. Проте, це ніяк не зупинило Харпера від подальших роздумів, і він із насмішкою каже:

– Ти це не зробиш! Шмідте, підтвердь? – пілот же просто відвернувся від них і пробурмотів німецький матюк, – Хоча ми насправді всі є «ніким» і «нічим» у пустоті. Ми повинні, нарешті, прийняти наше істинне становище у світі і…

– Ще слово і я… – але Харпер не дав їй договорити.

– … відмовитися від жодних ілюзій! Особливо казочок про духів предків.

Це стає останньою краплею для Сато. Її агресія вже була готова перекинутися на Харпера, але твердий погляд Шмідта змушує її вилити злість по-іншому. Її кулаки злісно стискаються і вона направляється до ілюмінатора, де у два заходи зриває покривало. Лише нервово та зверхньо усміхнувшись, Харпер продовжує мовчки спостерігати за дійством. Але Сато, демонстративно уникаючи заспокоєння від Шмідта, переходить до фігурок Харпера. В подальшому фігурки Древніх, одна за одною ушкоджуються, але не ламаються, від злості японки.

– Акі! Ні! – кричить Харпер у відповідь. В цей момент Шмідт тримає, на всяк випадок Харпера, але із жалем дивиться на Сато. Після статуеток, які не піддаються повному руйнуванню, в хід йдуть книги астрофізика, що розчленовуються одна за одною. Накінець, Сато, зробивши сильний плювок в сторону бібліотеки, починає плакати. У відповідь Шмідт кидається до неї, щоби втішити.

Але це була фатальна помилка. І поки Шмідт обіймає Сато, то астрофізик рішуче до них направляється. У Харпера є в кишені заточена велика скріпка, яку він в пориві ненависті та божевілля проколює японці у сонну артерію. Зразу ж у Сато із артерії починає струменіти кривавим струменем, і в кубрику з’являються червоні кульки. У нападі повної злості Шмідт накидається на Харпера та починає його лупцювати. Тим часом Сато повністю розгубилася та в паніці не може нормально затиснути собі артерію. І поки йшла боротьба між чоловіками, то в жінки почала розвиватися гематома. Сато відчуває задуху і тому відтискає пальці від артерії. І от Шмідт, закінчивши із Харпером, який втратив свідомість, бачить що Сато теж в такому стані.

– Чорт! Чорт! – кричить Шмідт і у повній розгубленості вилітає на пошук допомоги.

***

Це останній випуск новин від BBS. Хоча, який в біса, випуск! Ми із чоловіком вже своє свідоме життя віддали журналістиці. Я до останнього жила принципом: ніколи не втрачай віру в людей. Але… І тепер ми просто хочемо залишити це повідомлення. Ми розуміємо, що це наші нащадки можуть і не побачити. Бідна Люсі! Марку, продовж цей клятий ефір. Я… Я не можу…

Сьогодні, як тиждень, як пропала наша мила дівчинка, що за своє коротке життя не зробила нічого нікому злого. Її вкрали безумні культисти, що залишили коротку і… мерзенну записку: «Її жертва заспокоїть Хаос!». Ми всі втомилися від потоку негативу на Землі та криків пророків останніх днів, але… особисте горе це… найстрашніше у світі! Ми знаємо і навіть не хочемо уявити, що ці гнилі виродки зробили із нашою любою донечкою. Хтось сказав, але забув хто, що люди у своїх гріхах набагато страшніші будь-якої тварини. Горіть в пеклі, сволото! Я надіюсь, що кров на записці не… Люсі. Марто, тримайся! Виключіть камери!!!

***

Шлюзова камера, де знаходяться скафандри, наразі наповнена людьми. Хадсон, Шмідт та Ковальов є біля Харпера, що є із зав’язаними руками та міцно прив’язаний до стіни. Він щось активно намагається сказати, але його рот закритий.

– Ну, що і з ним робити? – Хадсон розгублено питає решту.

– Треба його викинути в чортів космос! – із неприхованою злістю говорить Шмідт. – Якби хтось перевірив Харпера на предмет потенційної зброї, то може… – почав свої звинувачення Ковальов із докором дивлячись на інших, при цьому було чітко чути його акцент.

– То що? – перебив його Хадсон, – А ти чого не перевіряв?

– Я? Взагалі-то на мені россегмент і я із вас усіх найдальше від цього янкі – почав виправдовуватися Ковальов та перейшов у атаку, – Самі хороші! Шмідт, якого милого ти Сато кинув?

Очі Шмідта злісно зиркнули на Ковальова і його кулак замахнувся для залякування.

– Мовчи! Ти там не був, – кулак розтиснувся, – Я просто тупо розгубився.

Дочекавшись паузи, Хадсон звертається до Шмідта:

– Ти справді хочеш так помститися за Сато!? Отак просто взяти і щоб він помер від розгерметизації ось тут!? – настала пауза, – Пропоную наступне: ми одягаємо його в скафандр і відправляємо в…

– Витрачати скафандри на клятого янкі! – не стримався Ковальов.

– Перестань вже «янкати»! Росіяни не кращі – вставив свій коментар Хадсон.

– Хлопці, перестаньте! Ще нам не вистачало посваритися за вбивцю – Шмідт пробує примирити чоловіків та із ненавистю дивиться на Харпера, – Якщо вже на те пішло, то мої предки теж святими не були. Після цих слів він переводить мовчазний погляд від Хадсона до Ковальова.

– То що? Мій план чинний? – не розгублюється Хадсон.

– Чинний, – ствердно відповідає Шмідт.

– А що скажемо решті? – дратівливо питає Ковальов.

На це Хадсон, примирливо усміхається, і пояснює:

– Ти що погано розумієш натяки? Чи погано розумієш англійську, – Ковальов вирішив промовчати, щоб не нарватися на двох.

– І так, ми і караємо вбивцю, – вказівний палець Хадсона тицяє в обличчя Харпера, де видно сліди побоїв, і це змушує останнього на мить не мукати із закритим ротом, – І усуваємо потенційну небезпеку. І це прекрасна відмазка для інших та, якщо пощастить, то і на Землі.

– А! – почало доходити до Ковальова, – Хитрий план, чортяки! Так ми не стаємо вбивцями, а…

– А просто кажемо, що Харпер повністю здурів і сам напросився у відкритий космос, – договорив за нього Шмідт.

Останній підійшов до астрофізика і уїдливо прошипів тому в обличчя:

– Це тобі за Сато! Ти маєш померти з думкою про Сато!

Почувся різкий стукіт з іншого боку шлюзової камери. Це була Сміт, яка намагалася докричатися.

– Хлопці, припиніть! Не опускайтесь до його рівня! – але почувши ігнорування, невдало погрожує, – Ми з Дюбуа вам цього не дозволимо!

А тим часом до Харпера приходить коротке просвітлення розуму і в нього прокидається вина за смерть Сато. Харпер не хотів забрати в неї життя, а просто у пориві гніву завдати їй болю. Він ясно розуміє, що вона єдина була до нього людяна попри все. Його очі опускаються додолу. Далі Харпер признається, що йому Сато подобалася, як жінка та людина, та це він приховував не тільки від інших, але й від себе. Причиною тому був його безкомпромісний образ вовка-одинака.

– Сміт, не сміши! – Хадсон додає саркастичне зауваження, – Дюбуа вже вийшла з депресії?

– Ей, Сміт? – в розмову втручається Шмідт, – Ми нічого йому не зробимо. Іди передай Дюбуа, що в Харпера починаються суїцидальні нахили.

– А чому Харпер мовчить ? – не заспокоювалася Сміт, бо ніяк не могла потрапити до шлюзової камери.

– Все під контролем, – почав виставу Хадсон, – Девід ми зв’язали ради його і нашого блага.

– Серйозно! – підіграв Ковальов, – Сміт, біжи до Дюбуа негайно!

Почулося «ойкання» за дверима, і Шмідт знову підійшов до Харпера.

– Як ти там казав? Щось типу: страх найсильніша емоція? І щось там далі, – і махнув рукою, – Чому я згадую слова якогось шизика!?

Ковальов та Хадсон мовчки дивилися, адже розуміли, що їхньому колезі треба виговоритися. Але Шмідт і так на них не зважав, і тихо сказав на вухо Харперу:

– Ти боїшся порожнечі космосу, «друже»? – і в астрофізика почав виступати холодний піт на чолі.

– Вітаю! Тепер готуйся до зустрічі з чорнотою! – і шлюзова камера заповнилася нервовим сміхом Шмідта. Реакція Харпера була неочікуваною для решти, адже він просто знепритомнів від усвідомлення своєї невідворотної долі.

– А я все думав, як його запхнути в скафандр, – з ледь прихованим задоволенням прокоментував Хадсон.

– Ви, як хочете, та я піду затримаю Сміт та Дюбуа, – взяв на себе ініціативу Ковальов, щоб не бруднити свої руки вбивством.

– Молодець! – не забарився з реакцією Шмідт, – Ми з Хадсоном маємо свою роботу.

***

Одначе, поки на Землі загалом та на МКС зокрема розгортаються конфлікти, комета 4I/ATLAC байдуже, але впевнено, критично близько рухається до третьої планети Сонячної системи. Якби Харпер був при ясному розумі та споглядав із оглядового купола, то він, як астрофізик, дав би вичерпний опис, але ж… у нього інша доля. 

Зловісна комета наближається надзвичайно пологою траєкторією до Землі і просто входить у верхні шари атмосфери. Здається, ось воно – людське везіння та обіцяне «найяскравіше шоу», як переконували NASA все людство. Деякі спостерігачі навіть видихнули, бо найгіршого, а саме прямого падіння на земну поверхню, не відбулося. Та, як говориться: ми думали, що гірше вже не буде, але виявилося, що у нас погана фантазія! Комета Апокаліпсису, як її багато хто називав, почала «голити» атмосферу на висоті понад вісімдесят кілометрів. Через божевільну швидкість – десятки кілометрів за одну лише секунду – відбувається тертя. І тому, не витримавши всього цього, частини 4I/ATLAC – як каміння, пил, і навіть лід – починають агресивно руйнуватися та випаровуватися. Це все призводить до того, що у комети появляється колосальний хвіст. 

Та зустріч із Землею не проходить без сліду для 4I/ATLAC, і від неї відколюється уламок аж у кількасот метрів. Замість того щоби втекти від обіймів планети, цей доволі щільний фрагмент із диявольською пристрастю падає вниз. Цей уламок стає порятунком для комети, яка стає трохи легшою, але, зберігши швидкість та пологу траєкторію, і, як наслідок, уникає близькості із Землею. Для 4I/ATLAC все закінчується добре, і вона знову продовжує свою безцільну мегамандрівку міжпланетним простором. І на прощання залишає за собою яскравий видимий хвіст.

Тим часом станцію «Тяньгун» зачіпає мікрометеоритний дощ. Тамтешній екіпаж узагалі не розуміє, що трапилося. Якби дали слово Харперу – ще тому Харперу, що при ясному розумі, – то він прочитав би цілу лекцію, що під час атмосферного прольоту та поділу комети Апокаліпсису відбувся потік вторинного космічного сміття, яке за злою іронією прямувало просто до них. Але китайцям у цей момент було зовсім не до будь-яких лекцій, бо на станції відбувається розгерметизація. У панічній атаці жителі «Тяньгуна» доживають останні свої моменти життя, адже на допомогу землян вони вже навіть не сподіваються. 

Але відколоте дитя комети, ніби занепалий янгол, шалено входить у щільні шари атмосфери. Тихий океан, який і до того не був спокійним місцем, стає місцем прийняття кометного уламка. І чуда ніякого вже не відбувається, бо жахливе мегацунамі почало показувати царям природи, хто тут на планеті справжній господар. А за ним на все живе чекають кліматичні зміни, що ставить під велике питання виживання людського виду, як такого. А щодо цивілізації, то тут вже питань немає, бо всьому – їй у найближчий час – призначений злий вердикт. 

***

Спостерігаючи все це, екіпаж та надбагаті пасажири комерційного пілотованого корабля ««Criw Drigon»», перебувають у стані жахливої невизначеності. Їм поки що повезло, але найстрашніше питання, яке мовчки задає кожен: наскільки їм вистачить ресурсів для життя в цій дорогій бляшанці? А чи варто повернутися на Землю, яка стає повільною, але впевненою, труною для людського племені? І вони з часом будуть думати про своїх рідних та близьких, які можуть у цей момент зазнавати жахливих каліцтв та нестерпної агонії. Можливо, хтось задумається про кінець людського світу, елітою якого вони ще недавно були, але який на порозі повернення до тотального дикунства. Єдине, про що вони точно не піклуються, так це якийсь там МКС.

***

Із благословенної несвідомості Харпера вириває біль. Сильний біль у спині. Астрофізику надзвичайно пощастило, що його скафандр не порваний, адже це у відкритому космосі означає швидку смерть. А МКС, не бажаючи того, прийняла на себе основний удар від мікрометеоритного дощу, що і врятувало Харпера. Однак, слабка ударна хвиля привела хвору свідомість Девіда у сторону, яка була найостаннішою у списку його «бажань» – безкінечна космічна темрява. 

На МКС починається аналогічна ситуація, як із «Тяньгунем», але із маленькою різницею: смерть не буде такою швидкою через менші пошкодження. Це той випадок, коли живі заздрять мертвим.

Тим часом Харпер, зробивши несвідомий переворот через себе, бачить аварію на МКС. На перший погляд, майже все на місці: величезні сонячні батареї лише незначно пошкоджені, а радіатори ніби на місці. Єдине, що йому впадає в очі, то це відірваний роботизований маніпулятор. Звуків практично немає у космосі, а отже, йому залишається лише споглядати. Та згодом Харпер розуміє, що МКС дещо змінила свою траєкторію. Астрофізик осягає, що там починається кінець для екіпажу. Йому стає жаль через смерть Сато, і на мить йому навіть здається, що біля станції є людське тіло. Перша асоціація у Харпера виникає, що це вона, і він навіть намагається повернутися до станції. Пізніше йому доходить, що найімовірніше, це лише уламки сміття, що набули форми трупа в його розхитаній уяві.

Цей абсолютно безглуздий рух за допомогою реактивного ранця розвертає астрофізика та його погляд в інший куток Сонячної системи. МКС та Сато повністю зникають із його голови, і він знову повертається в стихію безумства перед космічними просторами. Щоб хоч якось згладити ситуацію, Харпер сильно заплющує очі, аби тільки не бачити цей чортів байдужий космос. Але реальність нікуди не дівається просто від того, що хтось закриває очі. Так Харпер не може ніяк викинути із голови, що між його лицем та міжпланетною холоднечею та радіацією – лише якісь нещасні півсантиметра прозорого полікарбонату шолома скафандра. За секунду він розуміє, що він абсолютно приречений і не так багато вже залишилося до закінчення кисню в його балонах. А це якісь жалюгідні вісім годин, а так хочеться жити! 

Його свідомість починає плутатися, і він ніяк не може позбутися думки про чорні всепоглинаючі діри, які в собі містять абсолютно незрозумілу для людського розуму річ, як сингулярність, де перестають існувати відомі людству фізичні закони. Далі він, як астрофізик, згадує, що, ймовірно, у центрі нашої рідної галактики існує величезна чорна діра, і йому стає ще млосніше від тільки однієї думки, що вона може поглинути Сонячну систему без будь-якого опору. Згодом йому згадується про мандрівні чорні діри, що можуть бути виявлені мало не в останню катастрофічну мить. І так думка за думкою виникають страшні сцени чорних матерії та енергії, що аж ніяк не прагнуть відкрити хоч дрібку своїх секретів.

У пориві паніки Харпер знову застосовує ранець та повертається до Землі, щоб хоч щось знайоме було перед його очима в останні години його життя. І ось тут він бачить те, що аж ніяк не може мати право на існування в нашій реальності. Жахливий, огидний та колосальних розмірів об’єкт, що дуже віддалено, але все-таки нагадує щупальце. Харпер ціпеніє і просто не може відірвати погляд від такого видовища космічного масштабу. Попри це він таки десь в глибині свого розуму усвідомлює, що ця міжпланетна почвара зовсім байдужа до Землі. Що вона аж ніяк не зла і просто продовжує свій шлях, так само, як і людина, що крокує, абсолютно не зважає на міріади елементарних частинок під її ногами. Від цих всіх вселенських істин його розум повністю переходить в абсолютне безумство. І він у нападі все повторює і повторює:

— Це Невимовно! Це Невимовно! Це Невимовно! Це Невимовно! Це Невимовно!...

***

Комета так і далі байдуже летіла без мети та будь-яких бажань зі своїм яскравим хвостом, хоча її божевільний Харпер прийняв за надлюдську сутність. Остання все відділялася від Землі, на поверхні якої починалося нове глобальне вимирання. Біля планети оберталася вже безжиттєва МКС. А неподалік від станції вже за дев’ять годин дрейфував холодний Харпер.

Все почало поетапно віддалятися та збільшуватися у масштабі.

Харпер.

МКС.

Планета Земля.

Сонячна система.

Зоряна околиця.

Галактика Чумацький Шлях.

Місцева група галактик.

Надскупчення галактик Ланікея.

Спостережуваний Всесвіт.

Мультивсесвіт.

Завершується все абсолютною безкінечною пустотою, що ніколи не зникне, бо ніколи не народжувалася. Абсолютне Небуття. Невимовне Ніщо...