Невразливий Мандрівник
Колись я хотіла відвідати всі містечка-привиди.
Ходили чутки про поглинацькі будинки, людиська опинилися у пастці від якої неможливо втекти.
Навіть вибравшись звідси вони потрапляють до іншого містечка.
Такі пов'язані міцними ланцюгами, це якесь замкнуте коло.
Всередині розміщалося демонічне озеро, котре приманювало всю нечисть.
Звіддаля виднівся моторошний ліс з осиковими горами, з яких звисали ті ж самі втікачі цього проклятого місця.
На превеликий жаль, інші були пошматованими, небезпечними створіннями вищого рангу.
Власне кажучи, не всі охочі потраплять до них у гості.
Одного разу у моїй готичній скриньці з'явився лист перетягнутий мотузкою.
Варто мені торкнутися як одразу ж відчуваю легке поколювання.
Зрозумівши що вона зроблена із кропивної нитки, я збагнула що в моїй чумній сумці залишилися шкіряні перчатки та скальпель.
Пригадую одну історію котра сталася після придбання рідкісної книги.
За нею ганялася як навіжена, хотіла поповнити власну колекцію.
Вона привернула увагу, ще тоді коли навчалася у відьомсько-кіберпанковій академії.
Окрім неї існували подібні заклади, насправді їх створили молоді та амбітні представники містичних світів.
Майстерні розміщалися півколом, виступали як ікла експериментальні.
Мансарди перероблялися таким чином, щоб розширилося місце для посиденьок.
Тут височили різноманітні книжкові стелажі, живі ховалися, бо траплялися випадки коли їхня активність припадає на період хижацької повні.
Тоді всю свою енергію перенаправляли в сторону невдачливих студентів котрі поверталися з укусами, саднами.
Їхній вигляд доволі незвичний, немов за ними гнались гончі.
Магія не допомогла, підпали тим паче як вгамувати ніхто не знає.
Ох намучилися, єдиним рішенням яке здається сумнівним на наше здивування стає так звана усипляюча, демонічна мелодія.
Нею володіли не всі, лише ті у яких був хист до підкорення проклятих речей.
Можна по пальцях порахувати, їх називали віртуозами як би це дивно не звучало.
Чули голоси, такі набридливі, дещо звабливі.
Деякі піддалися та одразу ж пожалкували.
Плата занадто висока: божевілля, власна душа, тіло належить повелителям пітьми.
Таких повільно отруюють, змінюють їхню реальність, підміняють сни.
Одиниці звільнялися цілком повністю, проте їхня душа десь блукає.
Одні втрачають дещо цінне, а повертають мізерну частку власної сутності.
Здалеку виднілися колії по яких рухався моторошний поїзд: весь чорний та кривавий, окутаний імлою.
Людська шкіра слугувала оббивкою, зшитою кров'яними нитками, каркас ба навіть вікна це не що інше, як кістки.
Подавали переважно органи, людиська не могли відрізнити що вони їдять.
Володарі пекла чудово навчилися готувати їжу так, щоб зберігалася примарна надія для певного контролю.
Можна смикати за мотузки, контролюючи кожен крок та маніпулювати свідомістю для більшого ефекту.
У кожного своя шахова гра, ставки занадто високі, від маленької похибки залежить все інше.
Варто поставити оманливу фігуру як той самий картонний будиночок одразу ж посиплеться, зруйнувавши всі їхні плани.
***
Перетворення
Чумні сумочки належали відьмам, некроманти своєю чергою вдосконалювали їх на власний розсуд.
Розширена магія сильно виручала, коли потрібно було вмістити бестіарії, відьомські книги, особливі колби та хірургічний набір.
Я частенько приховувала власну сутність через руде волосся та лисячі очі котрі дісталися мені від власної матері яка являлася кіцуне.
Мисливці охоче умертвляли таких, рідше — виставляли їх для потіхи.
Щоправда, неабияку цінність представляли в якості іграшки.
Тоді моя матір від душі помстилися: розірвавши всіх на шматки.
Пам'ятаю одну відьму котра врятувала нас, отак і зародилося перше кохання.
Відчувала зміни занадто пізно, щось всередині мене як сніжна лавина чи пекельна хортиця від якої залежить все.
Моє тіло горіло, я дряпала власне горло, роздирала до м'яса зап'ястя.
Мене вивертало настільки сильно що хотілося спалити вщент.
Будинок вібрував, перед моїми очима постає пелена.
Мої нігті ламалися, потроху видовжувалися, раптом щось гостре прокололо нижню губу, невже прорізалися вампірські ікла?
Тільки не це, чи належала до тих істот, чи все-таки моя сутність належить до гібридів?
Постривайте, гоніння почнуться після мого перетворення?
Хм, втеча — занадто ризиковано, довіритись іншим тим паче не знаючи чи встромлять ножа раніше, зникнути чи сфальсифікувати власну смерть?
***
Знайомство
На кожного покладатися, то марна справа, за своє життя нажила достатньо ворогів.
Бо виділялася з поміж інших, про мої неконтрольовані стихійні здібності на моє здивування, пам'ятали всі, але не знали однієї причини яка так чи інакше впливала на все інше.
Чули про те, що заради когось підеш на все, навіть за умови якщо смерть дихає в спину?
Так ось, серед них була гібридна представниця котра витримала нападки інших.
Як виявилося трохи згодом, це було ілюзорне дзеркало, вона впитувала весь негатив що сиплеться із казана.
Тримала все в собі, вважаючи що ніхто не помітить будь-яких змін.
Помсту подають холодною, еге ж?
Навіть не підозрюючи про ці плани, все одно закрадаються мізерні побоювання що чаша ось-ось переповниться та вибухне.
***
Дружба на крові
Тому єдиним шансом для мене стає дружба підписана кров'ю.
Починала розписувати якісь плани, вимальовувати незрозумілі схеми, віднайти слабкі місця за які можна смикати.
Вкрай скрупульозна справа, доволі ризикована, але стежок назад не існує.
Бачили іскристі дроти?
Стан подібний до них, підозри закрадалися коли відчували запах паленого.
Як ще не спалила, те ще питаннячко!
От саме тоді Ровена запропонувала власну дружбу.
Я їй вдячна за таку можливість, із її слів було сказано: ти мене зацікавила на початку нашого навчання, проте боялася підійти ближче, ти як магніт котрий притягує пригоди та якусь нечисть.
Таке відчуття ніби хтось у будь-який спосіб намагався зблизити нас.
Від тебе йде вогняно-потойбічна аура, напевно бачиш мою так само як те дзеркало?
Ніхто його не помічає, власне кажучи, для більшості воно невидиме.
Отак і зародилася та сама дружба.
***
Забуте кладовище
Ми знайшли те саме забуте кладовище: покинуте напризволяще, ковані ворота заросли плющем, навіть чагарникова огорожа не вселяє оптимізм.
Якраз над нашими головами пролетіли стерв’ятники, тричі роздався неприємний кар.
Прийшли тоді, коли ніхто у здоровому глузді, не прийде через історію яка так чи інакше пов'язана із цим місцем.
***
Напади невідомого
Раніше ховали містичних істот та нечистих покійників, згодом почалися напади в результаті яких умертвилося приблизно 100 осіб, дістали зараження 50.
Попри вгамування та якесь затишшя перед бурею, розпочалися більш криваві події.
Ніхто не знає чи він має відношення до некромантів, чи гібридів.
Поговорювали про змішану сутність, яка становила найбільшу небезпеку, такі чутки швидко поширювалися.
Гадаєте деінде було безпечніше?
Як би ж то! У інших кладовищах склалася така сама ситуація, дехто діяв обережно.
Навіть слідів не залишає, припускають зілля, рідше — часткове зникнення.
Останнє не завжди вдається, таких по пальцях руки можна порахувати.
Наш N володіє інформацією щодо власних жертв, має поплічників.
***
Здогадуюсь що Ровена не просто так, привела мене до геть забутого місця.
Звисали гілляччя дерев, наш шлях пролягає через зруйновані надгробки, стежина починає звиватися вниз, різко повернулася в сторону родинних склепів.
Я знала де покояться отруювачки, мольфари, мисливці за душами.
За ними розміщувалося ритуальне місце, саме там проводили ритуали, посвячення, шабаші, жертвоприношення.
Хм, можливо Ровена розкриє власні таємниці?
Якісь підозри виникають, припускаю другу сутність.
Деякі батьки приховують її за допомогою магії, з часом будь-яка сила починає проявлятися от тоді чекайте неприємностей.
Людські містечка співіснують із містичними, проте відношення людиськ доволі неоднозначне: одні ненавидять, інші займають нейтральну сторону.
***
Кожен приховує дещо таке, від чого волосся стає дибки.
Навколо панувала непроглядна пітьма, звіддаля роздалося вовче виття.
До нас наближалися перевертні, хтось прийняв часткове перевтілення.
Від їхнього погляду, починає застигати власна кров, ох неспроста їхня аура вважається домінантною.
Перше перевтілення
Моє перше перевтілення припало у той нещасливий момент, про який згадувати не хочеться.
Це сталося у власній кімнаті: моє серце випригує із грудної клітини, я починаю задихатися.
Нігті видовжуються, я проводжу по своєму обличчю, залишаючи криваві рани.
Мої зуби проколюють язик, така кров манить: трохи терпка та солодка.
Ламаються ребра із моторошним хрустом, роздався страшний крик, обличчя видовжується.
Все тіло покривається шерстю, мені страшно, гадки не маю скільки часу пройшло.
Я розриваюсь на частини, від чого голова йде обертом.
Хотілося зруйнувати все, проте щось зупиняє мене.
Чи бува, привиділося: якась тінь промайнула перед моїми очима.
Підлога якимось магічним чином вкрилася кригою, навколо кружляли сніжинки.
Не розумію що взагалі відбувається, здавалося прохолода триватиме довше, але не так сталося, як гадалося.
Відчуття таке немов до мене навідався повелитель пекла.
То тут то там розміщалися киплячі котли, грішники танцювали пекельний танок.
Раптом все зупинилося, хтось намагався вдертися до моєї черепної коробки.
Настійливо руйнуючи перепони тим самим викликаючи мігрень.
Щось змінилося, мої очі починають звикати до денного світла.
Хтось пристально придивлявся до мене, намагаючись привернути увагу.
Голос дещо дзвінкий, поки що переді мною чиясь розмита фігура активно жестикулювала, я не могла второпати про що взагалі йдеться.
***
Напад
Кімната завертілася із шаленою швидкістю що голова йде обертом.
Миготіло світло, посипалися осколки скла, ламалися книжкові полиці.
Хтось шкрябав по дерев'яній підлозі, від чого залишалися подряпини.
Стікала чиясь кров зі стелі та стін, невідомо звідки лунають моторошні голоси.
Мене тримають за руки: холодні, покриті слизом що одразу ж здивували.
В той самий час кістляві намагалися умертвити, стискаючи горло.
Мої спроби відбитися, здавалися марними попри власну силу.
Повітря потроху закінчувалося, гучніше цокав годинник виносячи лічені хвилини.
Чи існує порятунок, бодай якийсь?
Раптом скрізь товщу води почулися чиїсь кроки, котрі наближалися до цієї кімнати.
Невідомий голос бринів від люті, обіцяючи повільну смерть.
Інший належав якійсь відьмі чи демониці.
***
Невідомі
Їхні обличчя були приховані під чумною маскою, одна із постатей спиралася на кістяну тростину, інша крутила якийсь амулет.
Як вихор увійшов третій, він підійшов до мене, тримаючи невідомий флакон.
Його нігті видовжились, з-під них швидкісним потоком звільнилося некромантичне полум'я котре умертвило тих істот.
Щось шепотів собі під ніс, можливо мені почулися прокльони, шкода що не взяла власний нотатник.
Спробувала поворухнути кінцівками, проте по всьому тілу розповсюджується пекельний біль.
Спокійно, це твоє перше перевтілення, власне кажучи, ми хочемо забрати тебе для твоєї безпеки.
Подумай, будь ласка, зваж все, можемо переміститися до іншого місця якщо захочеш.
Твої батьки в безпеці, вирішили перемістити їх до наших знайомих котрі із радістю погодилися прийняти зважаючи на обставини.
Як вважаєш, який варіант найдоцільніший ? Вирішувати тобі, рідні зрозуміють твір вибір, хай би яким він буде.
Навідуватися зможеш за умови якщо твоє опанування досягне успіху та контролю.
Мисливці чекати не будуть, схоплять одразу ж як тільки дізнаються від інших людей котрі бояться нечисті.
***
На кону моє життя, я розумію їхнє побоювання.
Мої близькі опиняться під загрозою, постраждають від моїх перевтілень.
Що ж, доведеться погоджуватись, але чи зможу попрощатися?
— Гаразд, проте я можу відвідати їх наостанок?
Вони переглянулися між собою щось обдумуючи, ледве помітила той самий сумнів та вагання.
— Домовились, якщо хочеш візьми щось на згадку.
Одна з відьом зробила невідомі паси руками: спліталися нитки, вони сяяли примарним вогнем.
Утворилось павутиння, таке чорне як безодня із гострими краями.
Павуки працювали злагоджено, створюючи моторошний візерунок, вся кімната перетворилася в суцільне павуче лігво.
Невідомо звідки починають проявлятися напіврозкладені трупи: роздуті, без якоїсь кінцівки, розпанахані.
Їхня какофонія значно докучає, не здивуюсь якщо павуки все-таки з'їдять людську плоть.
Для них важливіша гнила душа та погана кров.
***
Ох, умертвляли інших? З якої радості?
Невже задля досягнення власних цілей, їм знадобилося чуже життя?
Перетворили власний дім на катівню у підвальному приміщенні, здуріти можна!
Невже ніхто не запідозрив що там відбувається?
Клепки не вистачило чи людська натура гниє з голови?
Жартуєте? Тепер зрозуміло чому їхні тіла опинилися у цій павутинні.
Павутиння поволі перетворюється на витвір мистецтва, впліталися намистини.
На моє здивування, павуки чудово впоралися, створюючи таку красу.
Взявши рюкзак в руки, відьма вплела декілька заклинань.
Туди помістилися найнеобхідніші речі, серед них: 2 записники, 1 бестіарій, 2 ґримуарія, пару сорочок та спідниць, каптур, 2 відьомські сумки.
Інструменти помістилися окремо, ох, а де мої родові прикраси?
Вам не почулося, моя справжня матір Ізабо покинула мене коли виповнилося лише 4 роки.
Деніел знайшов у собі сили жити далі.
Напевно серед інших дітей, мої здібності не одразу ж проявились.
Через це мене іменували білою вороною.
Таке траплялося рідше попри це моя друга сутність сприймає мене як ворога.
***
Прийняття нечисті
Тоді я не розуміла, власне кажучи, причини.
Через це довелося змінити містечко, ми переховувалися деінде.
Поки не знайшли тих, які охоче погодилися прийняти нас.
Закрадається підозра, бо не всі так просто могли впустити нечисть до себе, вважалося що ми можемо принести нещастя.
Деякі влаштовували гоніння, проте ці не вагаючись, без тіні страху запросили до себе.
З їхніх слів: їхня змішана кров пов'язана із нечистю, від них відвернулися інші, коли дізналися про їхнє кохання.
Тому доводилося так само переховуватися у більш-менш безпечні містечка.
Вони розуміли що їхнє кохання привертає увагу, через це їхнім єдиним способом, але в той самий час найбільш ризикованим, оскільки ніхто достеменно не знає про певні особливості цього закляття в разі скасування.
***
Порталовики, пожирачі
Будинок здавався моторошним та небезпечним.
Позаду нього розміщувалося кладовище, по одну сторону тягнулися болотні ліси, по іншу сторону отут розпочинається той самий зв'язок який об'єднує містичних представників повною мірою.
Проблем із ними не виникає, існувала мізерна ймовірність того, що колись настане апокаліпсис в гіршому випадку.
Поширювалися чутки пов'язані із проходами до людського світу.
Виявлялися тріщини, невідомі провалля, деякі зникали при чому невідомий/ма не залишали якихось слідів.
Трохи пізніше відчувався такий знайомий аромат, але в один момент безслідно зникає.
Порталовики віднайшли рідкісне пір'я тієї птахи котра вимерла, навряд чи хтось добровільно б займався колекціонуванням.
Трохи згодом один чорнокнижник зацікавився його походженням, він щоразу повторював одне й те саме: Дама вічної пітьми, тіні повернуться, станеться розлом.
Голос дещо скрипучий, пропитаний отрутою та холодним спокоєм.
Стогнуть дерева, щось коїлося навкруги, затягуючи невловиму петлю довкола порталовиків.
Вони відчували як їхня сила поволі витікає з-під їхніх жил.
Втрачали те що належить їм самим.
Всередині них, відбувається розлом власної душі.
Їхнє нещастя кличе за собою пожирачів які харчуються не тільки душею, але й спогадами.
Змінюють ті ж самі сни, перетворюючи їх на кошмари.
Обличчя взагалі не мають, являються безтілесними сутностями.
Поруч як завжди проявляються смертові пси: наповненні ненавистю та гниллю, ласі до людиськ, перебірливі до містичних представників.
Постає отруюючий туман, витримати його особливість це із розряду самогубства.
Від нього умертвляється все живе у буквальному сенсі цього слова.
Це місце прозвали мертвлячим не просто так, воно повністю було створено на кістках не тільки людиськ, але й інших істот також.
Кров стає добривом для землі, із неї проростають унікальні рослини.
Ті чудовиська що затаїлися десь поблизу вичікували вдалого моменту для того, щоб прорватися через прохід.
Дещо сталося, ті самі сліди залишаються після знищення багатьох істот.
Цей невідомий якимось чином стає примарним стримувачем.
При намаганні віднайти, він вислизає з-під носа, кожен раз заплутає стежки.
***
Історія створення містечок-привидів.
Колись існували річки та безкраї поля, за ними тягнулися лісові гори.
Тут вирувало життя серед чистіших озер, людиська вели хіпський стиль життя.
Вони в принципі не вживали так званих наркотиків, могли проводити вечори біля багаття під звуки гітари, повсюди лунали їхні пісні.
Щось змінилося одного разу, до них навідувалися так звані темні, котрі усіма правдами й неправдами затьмарювали їхній розум, проте хіпі стійко трималися, але рано чи пізно їх можуть зламати.
Чи так сталося як гадалося?
Частково, оскільки не всі піддавалися на так звані фальшиві бажання.
За будь-яке виконання здіймається відповідна плата.
В разі порушення, того самого кривавого договору, все те що оживає кане у пітьму.
Людиська обпікалися частіше, проте деякі відчувають приховану небезпеку яка таїлася поміж тіней.
На свій страх, знаючи про можливі неприємні наслідки.
Не всі поверталися назад, те місце обгорталося непрохідним туманом.
Згадують мольфарів та відьом, котрі погодилися допомогти.
***
Розділ Плата
У кожного містичного представника своя плата.
Клаус допомагає відьмі: займається травництвом, її будинок знаходився з-поміж лісів та сфагнових боліт.
Камені розташовувалися по 4 із кожної сторони, вказуючи на 4 напрями: елементалі, містичні створіння, підземні чудовиська, дроу.
Являлись вказівниками для заблудших мандрівників, проте попереджаю одразу ж: заплутати можуть.
Розділ знайомство із Баффі
Баффі опановує вогонь, це сталося під час битви з істотою.
Несподівано напала, з-під її пащі стікає отруйна слина фіолетового кольору.
Кігті проникають всередину черевної порожнини, очі сяють потустороннім полум'ям, хвіст здіймає весь пил який є.
Ступає безшумно, чудово орієнтуються в пітьмі, дещо перебірливі.
Відчувають будь-яку кров, але гидують гнилою, зіпсутою.
Щось гаряче починаючи від кінчиків пальців рук та завершуючи кінчиками пальців ніг.
Там де гулко стукає серце, отут полум'я як дракон що оберігає власні скарби, закручується хвостом, його голова розміщується над аортою, кігті тримають лівий та правий шлуночок.
По венах та артеріях як маленькі змійки облітаючись полум’яними лозами.
Та істота вскрикнула, це полум'я запам'яталося назавжди: чорне зосередилося на кінцівках, тіло огортає зелено-блакитне, хвіст та голову спопеляє криваве.
Моє тіло стає маріонеточним, у голові щось тріскотить, хтось нав'язливо проникає всередину мене.
Руйнуються під тиском блоки, цей голос лякає.
“ Не лякайся завчасно, хто ж знає про твою силу? Бачу що твій контроль над стихією дещо слабенький, як на мене.
Ця місцина належить елементалям вогню, кишить різними істотами. Одне із них перед тобою, вірніше те що від нього залишилося.
За ними полюють через їхню силу.
До прикладу відьми надають перевагу слині та кігтям в якості інгредієнтів, що надзвичайно ціняться.
Інші такі як болотні, обирають слизький шлях, підпитують переважно кров'ю, гнилою душею тим самим роблячи їх, так званими ланцюговими створіннями.
Демони вживають їхні органи, все інше використовується в якості матеріалів, артефактів.
Некроманти пішли іншим шляхом, створивши подібних, проте як правило існує один єдиний нюанс: кардинальні зміни, стають помічниками котрі ганяються за мертвецями, заблудшими душами, окрім цього являються сигнальцями.
“Якщо захочеш, знайдеш мене.
От тільки сьогодні я повинен привести тебе до нашої володарки, котра хоче познайомитися із тобою віч-на-віч.
Тож чи приймеш ти мою пропозицію?”
***
Спогади Баффі
Я задумуюся, звідки та сила взялась?
Моє походження так само знаходиться під великим питанням. Невже моя справжня сім'я має відношення до стихійників вогню?
Він з'явився якраз вчасно, це мене насторожує. Я можу повернутися назад, проте маю сумніви щодо власної безпеки. Ще бувши маленькою мені розповідали моторошні оповідки, якісь чутки.
Чула те приховане, якимось чином вміла говорити із мертвими, приманювати духів.
Темрява щось шепотіла уві сні, намагалася привернути увагу до себе.
Відчувала її захист, гадаєте темрява немає власної сутності?
Отут помиляєтеся: обсидіанові крила котрі ховали мене від будь-якої небезпеки, примарні очі де ховалася безодня власною персоною. Навколо нас клубочився сірий туман, повеліває не тільки пітьмою, але й опікується душами.
Являлась помічницею смерті, там де ступає кістяний кінь із вершницею у чорному плащі, що тримає лабрис, з'являться тіньові істоти що згублять гнилі душі ті.
Смерть бачила на власні очі лише один раз, коли моя душа покинула моє тіло.
Це здавалося веселим, що бувши примарою я потрапляла до інших світів, навіть віднайшла те примарне містечко де проживають банші, літавиці, нічниці.
***
Чи мене витягли із того стану, знаючи про наслідки які можуть погубити чи навпаки затягнути до тієї воронки?
І так і ні, за мене тоді перелякалися.
Ох, у мене вуха пов’янули, стільки словечок про які вперше чую, тоді мені було десь 14-ть років.
Мої пригоди на пухнасту дупу розпочалися із настанням тієї самої темряви.
От манила мене до себе, щось у тому лісі приховувалося: такий темний, навіть гілляччя могли простягнути свої руки, але дещо виднілося як якась тінь чи розмита постать.
Вона ховалася, тільки очі нагадували мені болото що можуть затягнути в ту трясовину.
Її танець вражає мене цілком повністю, разом із нею танцюють дерева, проявляються ґарбузові скелети це видається дивним хіба що якимось чином насіння та пропащі ґарбузи стали дивовижним добривом для мертвої землі.
Хіба не знали що той ліс з'явився на кістках жертв?
***
У людський світ ми потрапляємо приблизно у 20-ть років.
Спогади можуть стиратися при потраплянні до іншого світу.
Ми вміємо переселятися до чужого тіла, якщо воно знаходиться на межі життя та смерті, в разі самогубства.
Відсіюємо непотрібних, котрі мають гнилу душу.
Наша зовнішність може змінюватися залежно від світу, використовуємо ілюзії та готуємо спеціальні зілля.
“Мій контроль втрачається, мені потрібен наставник. Моя сила вирішила прокинутися зі сплячки. Чи можу віднайти відповіді на власні запитання? — Заради них, я готова піти на все, навіть ризикнути, опинившись у пекельному містечку. Шишки обов'язково наб’ю, таке траплялося і не раз. Ці знання буду гризти, сподіваюсь віднайти у древніх ґримуаріях свій родовід.”
— Куди ти мене поведеш?
Існує безліч містечок, які охоче погодяться прийняти мене. Мені потрібен хоч якийсь контроль, я приймаю твою пропозицію.
— Вмієш дивувати, моя дорогенька Баффі. Тобі сподобається те містечко, воно приманює всіх відьом, котрі володіють вогнем. Можливо знайдеш свого помічника серед істот, як гадаєш?
По котячому посміхнувся, оголивши гострі ікла котрі проткнули язик.
Залишивши після себе дві криваві ранки.
Проявився подвійний хвіст: верхній дещо тонший із чирвою на кінці, бордовий з чорними змійками, проте нижній — кістяний із вплетеними душами, скоріше за все отруєний та смертельний.
— Він від мене втече, не витримавши мого характеру. Я нервово усміхнулася, можу недооцінювати тих істот.
Примарний шанс жеврівся десь у закутках.
— Я б погодився, але серед них знайдуться охочі перевірити власну впертість, одні відсіються, інші намагатимуться дійти до кінця. Твоя сила може підказати, за умови якщо опануєш її повністю.
До того ж у кожного із нас є внутрішній охоронець, він проявиться пізніше.
Ніхто достоту не знає про можливу подобу невідомого створіння.
Все залежить від сили, емоційної складової, стану душі та серця, крові.
Задумливо промовив мій наставник із якимось сумнівом подумала я.
— Хай спробують, мене цікавить древня бібліотека. Чи зможу я потрапити до неї у тому містечку?
— Походження цікавить? На твоє щастя чи нещастя, така є десь на от шибі.
Гадаю твої батьки залишили листи котрі призначалися тобі, запам'ятай одне: мій маєток доволі своєвільний, можливо похмуруватий якщо готова відправитись зі мною тоді я готовий стати твоїм перевізником, вирішувати тобі.
— Покажеш інакшу подобу?
— Аякже, тільки відійди якомога далі.
***
Перевтілення
Із завмиранням опинилася серед чагарників, тут стає прохолодніше ніж зазвичай.
Навколо нього тріскалася земля, з-під неї здіймалося полум'я.
Тіло починає ламатися, витягується та скручується, я чула його гарчання від якого покривалася мурахами.
Кігті впивалися в землю, залишаючи глибокі борозни.
Нагадує величезного вовка, котрий як виявилося, являвся вожаком стаї.
На це вказує мітка, бойові рани, його звіриний контроль відчувається всіма фібрами душі.
Цей голос несподівано увірвався, змітаючи все на своєму шляху.
Від несподіванки я впала на землю, із голови вилетіло про зв’язок.
Він мене заспокоював, не очікував такої реакції.
“ Наші голоси звучать інакше, вибач за той раз. Твій блок виявився слабеньким, окрім мене тебе навчатимуть інші.
Підійди, будь ласка, без поспіху задля твоєї безпеки.
Хоч мій контроль тримається на високому рівні, проте мізерна ймовірність нападу зберігається.
Твої думки настільки хаотичні як таргани котрі танцюють запальний танок.”
Я припускала подібне, моє серце починає гупати із шаленою швидкістю.
Треба заспокоїтися, зробити глибокий вдих та повільний видих, уявити щось хороше ідея така собі.
Боюся причинити собі біль чи поранитися, кажуть перевертні дуріють від крові тож це кидаємо в топку.
***
Оленятка, згадка сестри Деметрі
“ Молодець, про кривавицю подумала?
Це наша слабкість, у молодняків зриває дах від того аромату. Дорослі вміють розрізняти домішки, тим паче серед них народжуються з’єднувачі долі.
До них звертаються в момент закоханості, рідше коли виникають сумніви щодо подальшого життя.
Оленятками називають тих укушених котрі випили зілля безстрашшя.
От тоді перше перевтілення з таких слів: наше тіло це такий собі клубок болі.
Їх розрізняють за допомогою світіння, виділяють наступні клубки: химерні, емоційні, потойбічні, магічні.
О, так перше перевтілення проходить за індивідуальним сценарієм, навіть гібриди при всій моїй повазі, змушені витримувати натиск 2-х сутностей.
Обережно, дивись під ноги!
Повір, відкрутять голову тож постарайся я тебе прошу.”
Хто мене тягнув до цього лісу, скажіть мені на милість?
Що можна очікувати від тієї, котра приглушає власний страх.
Моя сестра Деметрі явилася перевертнем, наш із нею зв'язок обірвався у самий розпал осіннього рівнодення.
Гадаю їй пощастило більше ніж мені, хоча це з якої сторони подивитися.
Чи варто казати що наша мати Ізабо зникла у невідомому напрямку?
Тіні минулого б'ють сильніше, на превеликий жаль ми не можемо втекти від болючих спогадів.
Вони руйнують нашу свідомість тим самим залишаючи після себе криваві шматки плоті.
Очі як дзеркало душі, вогник що жеврівся десь всередині повільно затухав.
***
***
Історія сестер, канібали
Ми із сестрою бувши маленькими, розуміли більше ніж хотілося б.
Метью охоче приймав наші здібності, щоправда, деякі могли з'явитися у найнесподіваніший момент.
Ми привертали увагу людиськ, такі забобонні, обіцяли здійснити самосуд над нами.
Звинувачували у всіх бідах, при чому мали коротку пам'ять про тих мандрівників котрі якраз таки вважалися зараженими.
Пригадую одне поселення: чорне як сама пітьма, тут проживали напівмертві створіння.
За спорудами розміщалося розплавлене озеро, по одну сторону здіймалися стерв’ятникові гори, від іншої шугалися.
Мозкові ліси харчувалися людиськами чи істотами, які чогось вирішили що нічого страшного не станеться, якщо обійти всі звилини цього лісу.
Якраз там ховалися справжні канібали, їхня особливість полягає у так званому замітанні власних слідів, прийнятті чужої подоби.
Для них будь-яка плоть, це справжній делікатес та, власне кажучи, насолода, яку хочеться розтягнути.
Єдині з поміж інших, для яких приготування плоті, органів перетворюється у справжнє мистецтво.
Їхнє помешкання зливається тим самим створюючи надійний захист від подібних представників.
Не вміють прив’язуватися до власних жертв, але одна єдина стає їхньою погибеллю, шукають особливих, їхні пошуки можуть затягнутися на невизначений термін.
Перебувають у стані емоційних гойдалок, їхня жорстокість проявляється виключно вночі, залежно від фази місяця.
Ранішні на відміну від них, здаються беззахисними та вразливими, вміло вводять людиськ заніс.
Частенько проживають серед людських представників, оселяються найвіддаленіше вважаючи що так простіше умертвити власних жертв.
***
Витівки тріо
Напевно наші витівки привертали увагу, чи то по доброті душевній до нас приєднався дроу.
Його знання стали в пригоді оскільки ніхто б не погодився на ту авантюру під назвою канібалове логово.
Як канібали вичисляють своїх жертв по невідомому сценарію, так само поступає трійця, зазираючи до заборонених місць.
Елайджа проникає через катакомбові ходи до забороненого архіву де містяться кримінальні справи, докази з місця вбивств.
Поїдачі людської та інакшої плоті залишають гидливі подарунки.
Однак деякі екземпляри потребують особливих умов зберігання.
Книга це як своєрідний почерк: написанні чужою кров'ю, для створення обкладинки, аркушів, приладдя використовували переважно кістки, будь-яку шкіру та відповідну магію без якої сама книга існувати не може.
Баффі та її люба сестричка вирішили розділитися, одна під чарами невидимості обирає оранжерею, водночас інша направляється в сторону кладовища.
На те він і цвинтар, проте її цікавить одне поховання котре проллє світло на власну смерть.
Проблема полягає в, тому що ніхто не знає
справжню причину смерті, той мольфар міг запросто підробити свою смерть тим самим забезпечуючи собі шлях до так званих переміщень.
Його звали Вейном лихих створінь, народжений від демона примарних дзеркал та некроманта демонічних лікорисів.
Їхнє кохання розквітало кривавими барвами, це сталося взимку тоді посилилося нашестя гнилих істот.
Все окропилося кров'ю, безліч людських та містичних тіл були пошматованими та зараженими.
Не всіх вдалося спопелити, їх порівнювали із бур'янами.
Один може умертвитися і знову постати як ні в чому небувало.
Чимало охочих хотіли отримати повний контроль над іншими представниками.
Присвоїти чужі землі заради хаосу, зруйнувати ту саму примарну межу між містичним та людським.
***
Кондор, Трупінел
Кондор якраз таки займався умертвінням, розробляючи універсальні зілля із небезпечними інгредієнтами котрі потребували особливого догляду та зберігання.
Дещо капризні, від них одні проблеми, мало того, що можуть полакомитися нечистю по доброті душевній, так ще й відправити до невідомих світів.
Частина мандрівників опинилися на смертному одрі, бачте скуштували непередбачуваний плід, тим самим забезпечуючи собі повільну чи швидкісну смерть.
Трупінел переймався власними розробками, до того ж являвся власником стихійної істоти, єдиної та неповторної з іньянівською душею.
Відчуває ту саму гнилизну, поглинаючи їхні душі та руйнуючи осколки які засіли занадто глибоко.
Геній
Їхній божевільний геній десь ховався, припускають у двох місцях: прокляті землі, покинуті та випалені, сповнені прокляттями.
Острів чудовиськ, створений гібридом чи перевертнем, ніхто туди не сунеться, окрім смертників.
Ще одне вважається давно забутим, зниклим, припускають що саме цей варіант найбільш підходящий, але це звучало б безумством чистої води об'єднати їх в єдине ціле.
Чого тут таїти, цьому генію поплавило мізки, бо забираючи чужу душу можна отримати краплю помутніння, всі стали помічати як збільшується кількість зниклих у темних водах.
Як місяць зійде так одразу ж починається дійство де зникають їхні сліди, замість них лежить мертвляча лялька схожа до невпізнаності.
Ті ж самі рухи, той самий голос, от тільки тхне тиною, такі можуть із легкістю розірвати навпіл.
Один чоловік втратив свою любу донечку, наділена темною силою.
З настанням темряви, Блеккі відвідувала цвинтар утоплеників, упирників, самогубців.
Варто зазначити що таке мертвечиння прокидається у той момент, коли поблизу них вештається поранений представник.
По суті на кожного мерця знайдеться той самий подібний до нього, нечисть лине до нечисті окрім відьми та вовкулаки.
Темна сила проявляється не одразу, потрібен якийсь поштовх бажано той який зможе залякати.
Ніхто, за винятком тих випадків якщо особа захоче відчути як це бути закопаним живцем.
Виникає побічний ефект, проте вимоглива темрява обирає відчайдухів, котрі знаходяться у тому стані коли їхня свідомість подорожує по жахському шляху безодні.
Тоді те світло яке жевріючи вогнем могло спопелити бодай якусь частку руйнації то все б обійшлося малою кров'ю
***
Перший труп
Для Блеккі все перевернулося до гори дриґом, вона помічає що цей світ пішов тріщинами.
Людиська здавалися викривленими, навіть пустими, неначе хтось вирвав їхню душу.
Такими можна із легкістю маніпулювати, деякі умертвилися раніше не за власним бажанням.
Виявлені тіла виглядали чужорідно, хтось їх підміняв, серед нас існували розпізнавачі прихованого котрі виявляли будь-які зміни спричинені магією, артефактами, ритуалами, експериментами.
Я пам'ятаю одне тіло яке пролежало у темних водах: розірване на 2 частини, його кишки обплелися навколо горла, як зашморг що тримає відділену голову.
Зіяли пусті очі, однієї кінцівки не вистачає, пиляли акулячим лезом.
Рідкісний матеріал, дещо привередливий оскільки акулячі зуби містять отруту та певну частку магії то майстри витрачають чималий час, вплітаючи не тільки магію, але й використовуючи додаткові компоненти задля мінімізування побічних наслідків.
Інша кінцівка виглядає так ніби її варили у киплячій воді.
Деяких органів не вистачає, залишили хіба що шлунок та нирки.
Руки були посіченими, залишилися сліди від ланцюгів.
Перевертаючи ми помітили що його хребет був вирваний, пізніше зашитий як ні в чому не бувало.
У чотирьох напрямках якимось лезом були вирізані забуті руни, про значення яких знають одиниці.
***
Трупні дівчата
Знаєш мій зв'язок із мертвими дещо специфічний, я копирсаюсь у їхній черепній коробці, дивлюсь скрізь призму їхнє життя.
Прив’язуючись до них, ти не зможеш одразу ж вибратися назад.
Опинившись у лабіринті чужих спогадів: це такий собі довгий коридор, покинутий напризволяще.
Ступаю по гнилих дошках, з-під стелі капає кров'яний дощик,
Я прочиняю одну з дверей, ох мене знудить від того видовища що постає перед моїми очима.
Цей погляд запам'ятаю назавжди: лихий, він готується до стрибка, щоб встромити ікла та випити досуха, навколо нього розповсюджувався ореол прихованої небезпеки, сліпучої злості.
Стояли дерев'яні, масивні столи на кожному з них лежали юні дівчата.
Зв'язані та якісь мовчазливі, немов змирившись зі своєю долею.
Під їхніми нігтями залишилися часточки чужої шкіри.
У кожної розпускалися синякові бутони, він методично клаптик за клаптиком здирає шкіру.
Саме приміщення дечим нагадує оранжерею, де вирощуються різноманітні рослини.
Ці юні дівчата не просто так знаходяться на цих столах, являються втіленнями шаленого мистецтва.
***
Відьма Белані
Замість пензлів, фарб використовує оживчі квіти, ліани.
Підготовлює почву для кращого приживання, обережно вирізає органи та зберігає у спеціальних мішечках.
Такі мішечки виготовляє одна відьма, на ймення Белані, про її поселення затягнуте мороком, гострими скалами та непрохідними лісами, з яких ніхто не повертається назад, знають тільки ті, котрі мають захист або ж якимсь чином подружилися із кістлявими створіннями.
Цей ліс сприймає чужинців як поживу у буквальному сенсі цього слова.
Окрім небезпеки, тут проростали унікальні рослини смерті, трупачні чагарники.
Потойбічне озеро приманює всіляку нечисть, таке вміє заманювати до своїх нетр.
Саме направить, ти як слухняний песик на задніх лапах, твоє тіло стає маріонеточним, а спробуєш вибратися то умертвишся повільною смертю.
***
Поглинацький ритуал
Його жертви мали те відьомське начало, як мисливець терпляче очікує народження однієї із міткою на плечі.
Чи пам'ятає своє минуле, сповнене болю та ненависті?
Відчуваю поштовх, все тріскається, намагаюсь якнайшвидше дістатися до дверей, але черв'ячок підозр все-таки виграє.
Я розвертаюся, якраз вчасно щоб побачити ритуал поглинання.
Мішечки з органами лежать на тацях, убивця робить хвойні підстилки для своїх квіткових жертв котрі парять поруч, прикрашає горобиною, сосновими шишками, беладоною.
Бере проклятий скальпель пітьми, підставляє піалу котра наповниться власною кров'ю, робить надріз та повільно спостерігає як кривавиця стікає до тієї піали.
Кривавими пальцями вимальовує руни, котрі сяють примарним вогнем.
Заплющує очі та мовить наступне:
Нехай звільниться відьомська сила з їхніх тіл.
Розділи цю силу надвоє, дай кристалу завершити почате.
Забери мою душу та мою сутність на віки вічні.
Цей ритуал згадується у тому ґримуарії забутих ритуалів.
Де ж він відкопав той кристал?
Те місце знаходиться невідомо де, навіть діставшись до цього місця це все одно безумство чистої води.
Відчайдухів вистачає, деякі поверталися зовсім інакшими, втрачаючи дещо цінне.
***
Зупинити такий ритуал, знущаєтесь!?
Ризиків багато, ця слизька стежина вимощена за допомогою битого скла опиниться у самому пеклі.
Вирвуться посланці от тоді настане вічний Апокаліпсис.
Воно тобі треба? Сумніваюся.
Сутність дечим нагадує сосуд, наповнений емоціями, спогадами, розбіжностями.
Відавачі страждають сильніше, всередині них з'являється вічна пустота, спогади повільно стираються, емоції меркнуть замість них залишається холодна брила, шкіра починає тріскатися.
Замість нього постає зовсім інша фігура: у чорному балахоні, без кісток, тільки не це от від них одні проблеми.
Народжені від мороку та пані смерть, переселяються і неважливо чи воно витримає, чи спопелиться попелом.
Харчуються душами, забирають емоції в якості підпитки.
Спробуй умертвити те що і так мертве, будь-який вплив призводить до тієї самої віддачі.
***
Я все розумію, мисливець за відьмами, от якого біса у твоїй курячій голівоньці виникає така ідея знищення!?
Що ж пограємося?
Блеккі я тебе бачу, не бійся поки що.
Ти свою справу виконала, тож відправляйся назад, не хочу псувати твою психіку.
Знайдеш 2-х представниць, познайомишся ближче та запропонуєш договір.
От який саме, пам'ятаєш містечка-привиди?
Одна охоче прийме те послання, щодо іншої то сама розумієш, відмовиться та спалить своїм вогнем.
Будь обережною, на всякий випадок.
***
Влипла на свою голову, прийняти та умертивитися раніше, та яка різниця в принципі, померти не дадуть.
Добре що моя здібність до перевтілень працює незалежно від переміщень між світами.
Пам'ятаючи про розкриття я заручилася підтримкою підпільної братії.
Зазвичай їхня організація знаходиться у тому стані, коли їх можуть вичислити та знищити у будь-який момент.
Ризикують знатно, майже спіймалися через маленьку похибку.
Їхній напрямок — артефакти, пошук зниклих, розкриття фальшивих личин.
Зацікавленість деталями, прийшла трохи згодом.
Мені тоді було десь 10 чи 11, мій батько якраз таки перебував у майстерні, перед його очима лежав якийсь механізм.
Деталі випромінювали якесь світло, позаду нього, розміщалися спеціальні шафи.
Завдяки магії розширення, саме приміщення виглядає звичайним, проте опинившись у підземних ходах я згадую ті слова не бійся власної темряви, нехай її присутність збереже тобі життя.
Пітьма повсюди, мені здалося ніби примарний вогник пролетів повз мене.
Звідки він взявся врешті-решт?
Не переймайся, примарники віднайшли своє місце, активізуй власних нічого не станеться якщо використаєш свою силу.
Зацікавлена моїми винаходами?
Плащ розвіювався при ходьбі як крила кажана, каптур приховує обличчя окрім очей сріблясті пронизані червоними прожилками.
Павучі руки частково прийняли анімагічний вигляд: по боках драконячі луски, полум'яного кольору, загострені нігті сови з-під яких вирувало примарне полум'я.
Тільки не кажи про те магічне протистояння.
Ради бога, сама знаєш про мою роль спостерігача.
Хто такі спостерігачі та з чим їх їдять.
Спостерігачі по іншому хамелеони міняють свої маски як їм хочеться.
Стримують надмірний викид сили, виникають певні побоювання щодо можливих руйнувань, появи невідомих створінь.
Співпрацюють із підпільними організаціями, зберігають чужі таємниці.
Оточені гірськими масивами, довкола них простягається ліс чудовиськ.
Договір співіснування підписаний кров'ю працює понині.
***
Намагаюсь бігти якомога швидше, у моїх вухах лунає той сміх, чується шепіт який заманює до своїх обіймів.
Прийми власну темряву, не втечеш, твоя п'янка кров затьмарює розум.
Цей ліс поглинає та заплутує, спробуй вибратися.
Багато крові, розкиданих кісток, чиїхось кишок розвішаних на гіллях.
До мене наближається якась істота: повністю кістлява, химерна подібна до цербера, лапи гончої, восьмихвоста із шипами.
Промайнули вогники, крізь темряву пробивалися сірі промені.
Дерева перепліталися між собою, стволи випромінювали зеленувате світло.
К-р-к-р розпочався вороновий танець, звіддаля здіймався чорний дим.
Небо ходило ходуном, молнії спалахували кров'яними прожилками.
Під час негоди, дракони спускалися з небес, щоб віднайти серед різноманітних представників обраного/ну.
Вони як ті пошуковці, відчувають ледь вловимий зв'язок, схожий на маятник чи клубочок ниток.
Струни душі натягуються міцніше, у самому серці проявляється дракончик.
Навіть магія починає бриніти особливою мелодією, подоба кожного дракона по своєму унікальна, окрім стихійних існують інші.
Підроблений зв'язок зустрічається рідше, видає гнилісний, горілий запах.
Все те що живе, умертвиться раніше, а те що мертве повстане звідусіль.
***
Ця стежина вимощена особливим чином, як підношення.
Цю ділянку ще раніше, заселяли так звані голодні тіні, душі вічних страждань, алчні демони та не було покою поки не проллється остання кров.
З ними складніше домовитися оскільки прибулі все одно порушують договір.
А таких багацько вже назбиралося, чистих не зустрічали, проте вірили у цю примарну можливість віднайти бодай якийсь спокій.
Їхнє ставлення до магії виходить за межі розуміння звичного та буденного, пекельна суміш руйнації, розквіту життя, протистоянь.
Спостерігачі переповнені магією, вбирали якусь частку з-під землі, бачили переплетіння силових потоків, емоційних викидів.
Могли при будь-якій нагоді, призупинити той порив кровопролиття, загасити бодай на короткий час те саме відчуття ненависті до всього роду людського, серед магічних напевне якісь фанатики котрі намагалися спопелити не тільки цей ліс, але й зачинити всілякі містичні портали, переходи.
Отже ж падлюка така, як договоритися так дзуськи, це при, тому що деякі експериментатори вирішили створити големів задля розваги чи залякування хто його знає.
Наше керівництво зовсім розпоясалося, це ж одному дурисвіту вистачило клемки відкрити той портал запечатаний за сімома печатками та й замками також, тож маємося поки що тут, а там як піде.
Мовила та істота до мене, напрочуд доброзичлива можливо відчуває схожу темряву?
Її кроки майже непомітні, під лапами розходилося срібно-чорне полум'я, цербери охоче приймали ласку.
Наша стежина починає завертати подібно змії.
Де-не-де крізь тріщини починають пробиватися тонкі пагони невідомих рослин.
Вдалечині виднілися гори Велетнів: лавові, водяні, громові та печерні.
Саме за цими горами, проходить межа: зелена зі стихійними переливами.
Можеш вірити чи все-таки закрадається зневіра, проте будь-яка межа потерпає від розломів.
Знайти слабке місце доволі просто якщо знаєш де шукати.
Заглянути крізь переплетіння, побачити можливі помилки, внести власні корективи, щоправда, завбачливі представники на випадок злому, обпікшись вперше дійшли висновку щодо створення невидимих пасток та сигнальців із залученням відьомських дзеркал.
Дзеркало по своїй суті являється нічим іншим як вмістилищем потаємних бажань, рубіконом минулого, теперішнього, майбутнього.
Заклинання досягнувши тієї самої поверхні обирає грубо кажучи власну смерть.
Поглинаюча смерть доцільна до проклятих, руйнівна кане в безодню.
***
Магічна сила, повільно витікає з-під моїх пальців рук, облітаючись змієвими кільцями не настільки душачи.
Від неї посипалися іскри, надходили електричні хмари.
Холодні краплі води збиралися в одному місці, молнія вдаряє у водну ляпку, в друге в землю, холодний вітер зриває осіннє листя, їхня вервиця скручується, потовщуючись місцями.
Водневі потоки обертаються довкола блискавок, лунають спалахи.
Тріскається земля, пробиваються молоді пагони із пекельними, ледве примарними квітами.
Кора дерев починає кровоточити, спопеляються листя.
Здіймається попіл, поруч кружляють світлячки.
Їхнє світіння заглядає в темряву ночі, там де молоді берези, івові дерева переплітаються між собою створюючи живий прохід.
Під моїми ногами, тріщать ті самі поламані гілляччя наповнені кров'ю, блювотинням, бридким слизом врешті-решт.
Щось капає згори, підставляю власну долоню, от про що я думаю!?
Такі краплі проїдають плоть, кістки, залишаючи після себе химерний опік.
Боляче рухати пальцями, нестерпно пече, регенерація працює як отой слимак.
Пробираюсь далі, роздався сповнений болю, відчаю, крик.
Ламалися кінцівки, запахло чимось таким трав'яним, із якимись винними нотками.
Крізь чагарники повіяло розпаленим багаттям, хм використати павучка?
Павучки подібні до примар, їхні оченята відтворюють розмови,
Сильно ризикую, хоча ідея котра абатом стучить по вилицях, проникає до черепної коробки.
Зі сторони виглядає так ніби моя сутність випустила маніяка.
Кривувата посмішка із гострими іклами, бліде обличчя з гострими вилицями, яскраво виділяються винні губи.
Чорне волосся спадає прядками, обрамляючи обличчя, лише 2 сріблясто-чорні заплетені у коси, зав'язані лавандово-м’ятним шнурком.
Одягнена так немов відчуває ту саму небезпеку.
У кожної відьми мається своя зброя, вплітається не тільки сила, але й часточка душі.
Згодом повернувся павучок, судячи з усього, відмічають криваве свято.
Трупаче полювання розпочинається із настанням темряви, приблизно 8 жертв як мінімум, 17 — максимум.
Будь-яке тіло так чи інакше зберігається у тому вигляді який є, зазвичай підвальні приміщення, покинуті печери якнайкраще підходять для тих самих мертвлячих майстерень.
Чого тільки там немає, магічне розширення все-таки виручає.
Поділені на декілька зон:
Величезна кухня
Морозильні камери
Винний погріб
Місце для зберігання
Трупозне приміщення
Приміщення трупів: аромат формаліну розповсюджувався по всіх щілинах, тріщинах, десь гулко капає вода змішуючись з кров'ю.
Блимало світло, лише у темних місцях там де панує справжнє пекло, розходилося трупачне полум'я спалених тіл.
