Дрижачий Аматор
Розділ 1
Мікроавтобус звернув з асфальтованої дороги на гравій і збавив свій хід. Водій нервово крутив руками кермо, лаючись на часті вибоїни. Це був спецрейс, який замовила фірма «Кельне Логістік» для довезення представників логістичних компаній на навчання. У його салоні перебувало сім пасажирів: четверо чоловіків і три жінки.
Серед них був і двадцятипʼятирічний менеджер однієї із рівненських логістичних компаній. Його звали Олег і за чотири роки роботи він вперше потрапив на подібний захід. Хлопець був дуже задоволений, що керівництво вибрало саме його. У фірму він потрапив ще під час навчання в університеті та швидко опанував навики у сфері планування та оптимізації маршрутів. Допоміг влаштуватися на роботу двоюрідний дядько, який працював у подібній компанії далекобійником. Сімʼї Олег ще не встиг створити, проживав у квартирі разом із мамою. І хоча мати постійно робила натяки на пошук достойної кандидатури в плані протилежної статі, Олег ввічливо відмовляв, мотивуючи тим, що він ще не готовий утримувати дружину. Головне зараз для нього – це вдало побудувати карʼєру. Робота забирала багато часу, але коли випадала вільна хвилина він любив пограти в настільний теніс, а також порибалити в Усті.
Навчання спочатку мало проходити у Тернополі, в готелі «Панська Вежа», але пізніше прийшло повідомлення про зміну локації на базу відпочинку «Сонячна долина» на березі мальовничого озера, яке організатори називали Мечетне поряд із селом Тростянка за тридцять кілометрів південніше Тернополя. Мотивація була проста: поєднання праці з відпочинком, і це все на свіжому повітрі.
Біля нього сидів його одноліток з Житомира Сашко, вони вже встигли познайомитись у Тернополі, коли чекали на цей мікроавтобус. Попереду двоє молодих дівчат, а позаду двоє старших чоловіків і жінка, яка була їхньою ровесницею. Поки автобус їхав по рівній дорозі пасажири переглядали інформації у своїх гаджетах чи переписувалися у мессенджерах. Хтось опустивши голову і прикривши рукою рот щось пояснював колегам по роботі, які їх заміняють в цей час, а хтось відкинувши голову на спинку вдягав навушники і мовчки, закривши очі слухав попередньо скачану улюблену музику. Тепер, коли автобус почало трясти всі зазирали у вікно, спостерігаючи в яку глушину їх везуть.
Проїхавши коротку посадку із чагарників та залізничний переїзд, пасажири побачили попереду надпис «Тростянка» та перші будинки. З вигляду звичайне село із невисокими парканами, пофарбованими у зелений та білий колір, вишневими садками, лавками та розмальованими криницями біля узбіччя дороги. Кидались в очі зелені гілки на воротах та встелені лепехою подвірʼя.
- Так прикрашають будинки на Трійцю, - пояснив чоловік, який сидів обабіч Олега, - в мене дружина з Львівщини, у них теж так роблять.
Ближче до кінця вулиці всі звернули увагу на білі тканини, розвішані на деревах і воротах. Спочатку виникла думка, що хтось таким чином сушить одяг, але чим дальше по вулиці і ближче до лісу такої матерії ставало все більше і більше. Дорога врешті перейшла у грунтову і вузьку, місцями лише з однією колією для проїзду. А коли мікроавтобус попрямував до лісу і в салоні стало зовсім темно пасажирка позаду Олега, очевидно від здивування вигукнула, що можливо ми заблукали і порекомендувала водію увімкнути навігатора. У відповідь той лише криво посміхнувся.
Проїхавши біля кілометра густим і майже непрохідним лісом мікроавтобус зупинився на перехресті. Лише одна дорога від нього була встелена гравієм, на яку він і повернув. Ще через декілька метрів водій зупинився перед високими металевими воротами. Він набрав когось по телефону і за мить ті відчинились. Перед пасажирами постав двоповерховий будинок, збудований із деревʼяного бруса. Фасад будівлі був вкритий суцільним склом, а з обох боків на другому поверсі, ніби на кораблі, простягались відкриті мансарди із спадаючими світло-коричневими шторами. Розміри будинку становили не менше 500 метрів квадратних і він вражав своєю величчю і розкішшю.
На сходах стояла жінка років сорока у білій футболці та джинсах. Її фарбоване у білий колір волосся було заплетене у коротку косу, яку вона час від часу поправляла рукою.
- Вітаю. Мене звати Ліза. Я тут від імені організаторів навчання і буду з вами до кінця курсів.
- Тобто ви наш куратор? - запитав позаду чоловік, який щойно вийшов з автобуса.
- Саме так. Ми очікуємо ще на двох курсантів і тоді ваша група буде повністю укомплектована. Матимете 40 хвилин щоб поселитися, можете прийняти душ чи перепочити після поїздки. Потім о 14 00 обід і далі до 18.00 заняття. Зараз проходьте за мною, я ознайомлю вас із готелем.
Вона повернулась лицем до будівлі і скерувала рукою йти за нею.
Всередині всіх зустрічав просторий хол, який закінчувався виходом на вулицю з протилежної сторони. Пройшовши до центру приміщення Ліза зупинилась і повернулась лицем до курсантів.
- Праворуч зал для занять, ліворуч кухня і їдальня, куди ви незабаром потрапите. Прямо перед вами вихід на вулицю, до озера. Але це пізніше. На другому поверсі знаходяться ваші кімнати. Прошу проходьте далі за мною, - Ліза швидко почала підніматися по сходах і всі рушили за нею, - Ми будемо поселяти вас по двоє. Чоловіків з чоловіками, жінок із жінками.
- Чому не навпаки, - пожартував хтось за її спиною.
Ліза не відповіла або вдала, що не чує. Вона піднялась у коридор, що розділяв другий поверх на дві частини, обабіч яких знаходилось по 3 кімнати. Праворуч поселили двох молодих дівчат, які їхали в автобусі, навпроти них Олега і Сашка.
Хлопці відразу зайняли свій номер. Кімната нагадувала собою звичайний готельний номер з двома ліжками, шафами для одягу, телевізором і окремим входом у ванну кімнату. Попереду знаходилось велике вікно і двері на балкон.
Памʼятаючи про те, що в них мало часу хлопці заходились розпаковувати свої речі та розкладати одяг.
- Я, взагалі то вперше на таких курсах, - почав розмову Олег, - дуже хотів потрапити.
- Я теж, - коротко відповів Сашко, - колеги розповідали, що тут завжди цікаво, особливо культурна програма.
- Так, я чув такі розмови від наших. Минулого року в Трускавці диспетчер-логіст ще два дні після курсів продовжував неофіційне навчання в одному із готелів.
- Вони мабуть разом із нашим там були, той добрався додому лише на третій день.
Хлопці розсміялись.
- Будемо надіятись, що нам теж пощастить і ми проведемо час не гірше за наших колег, - підсумував Сашко.
Олег першим прийняв душ і вийшов на балкон щоб передзвонити мамі та повідомити про благополучне прибуття. Він описав розкішний готель зі всіма зручностями та чудову природу навкруги. З його захопливої розповіді та гарного настрою мама зрозуміла, що про таку поїздку її син давно мріяв і йому неймовірно пощастило.
Коли Олег вже прощався по телефону то почув звук підʼїжджаючої машини. Ворота повільно відчинились і на подвірʼя заїхала срібляста «Ауді». З неї вийшло троє чоловіків до яких відразу підійшла Ліза. Двоє з них були однолітками і трохи старшими за Олега, а третій приблизно років пʼятдесят, із ним Ліза привіталась дуже люб'язно, обійнявши за плечі.
Сашко ще приймав душ і Олег мав час оглянути з висоти місцеві краєвиди. Щоправда, як не намагався він заглянути якнайдалі, крім лісу нічого не міг розгледіти. Всю цю місцевість навколо готелю огороджував високий бетонний паркан по якому вився декоративний виноград Вічі. Трохи праворуч розташувалась невеличка споруда, розміром з тридцять метрів квадратних, яка була складом або ангаром. Біля неї постійно крутився старший чоловік із граблями, який очевидно працював тут садівником. Озеро знаходилось ще правіше, але через виступаючу стіну готелю Олег його не бачив. Лише піднявши високо голову йому вдалося ледь помітити вершечки дахів будинків селища, яке вони проїхали.
- Ну що, я вже готовий до обіду, - озвався з кімнати Сашко.
- Ходімо, побачимо чим здивує нас місцева кухня, - піднесено сказав Олег.
Коли Олег і Сашко спустились в їдальню тут вже сиділи їхні молоді сусідки з кімнати навпроти, старші чоловіки і жінка, які приїхали разом із ними, останніми прийшли двоє хлопців, що добиралися самі на машині. Разом без Лізи і її супутника курсантів нараховувалось в кількості девʼять осіб. З колонки, що стояла на невеликій барній стійці неголосно лунала музика із якогось місцевого радіо. Обабіч на підлозі стояв триповерховий стелаж із спиртним, де з самого верху розташовувався коньяк та горілка, нижче вино та мартіні, а з самого низу пиво і інші слабоалкогольні напої. Коли до їдальні увійшли останні курсанти з кухні вийшли дві офіціантки з підносом і почали розставляти прибори та перші страви. В тарілці був пюреподібний суп із овочів та курячого м'яса. За ним з’явився салат із сиром, помідорами та яйцем і вже опісля гарнір із вареної картоплі та свинячої відбивної. Так як всі надто зголодніли коли добирались на навчання, то в їдальні запала майже цілковита тиша. Лише бряжчання вилок, ложок і тарілок перебивали її, а також жвавий діалог Лізи із старшим чоловіком, які сиділи на веранді і щось завзято обговорювали.
В подальшому виявилось, що старший чоловік біля Лізи був викладачем зі Львова і після обіду проводив лекцію на тему «Аналіз ринку транспортних послуг». Загалом Олег і всі присутні були знайомі з таким напрямком діяльності, тому чогось нового він не почерпнув. Лише в другій частині лекції коли викладач почав наводити приклади із власної практики в залі стало цікавіше і почалися обговорення. Щоб краще спілкуватись на початку лекції Ліза запропонувала ближче познайомитись один з одним. Тому, як завжди прийнято у таких ситуаціях, кожен конкурсант оголошував своє імʼя, звідки він і чим займається. Так Олег дізнався, що молодих дівчат, які жили навпроти звати Віта і Оля, чоловіків, які прибули останніми Богдан та Орест і вони були теж зі Львова, як і викладач. Старшу жінку звали Іра, а решту чоловіків Михайло і Костя.
Лекція затягнулась до 18 години і у двері стала раз по раз заглядати офіціантка. Ліза, яка весь час була присутня на навчанні, перебила викладача пропозицією завершувати.
- Ми мусимо відпускати повара. Тому на 18.30 запланована вечеря.
Щиро подякувавши лектору курсанти перейшли до їдальні.
Проходячи через хол Сашко тихо став шептати Олегу на вухо пропозицію приєднатися на вечері до дівчат.
- Пропоную відкоркувати вино або щось інше, хто що бажає, - виголосила Ліза.
Після її слів в залі помітно пожвавилось спілкування. Не чекаючи вечірніх страв Богдан взяв собі пляшку коньяку, Михайло почав із пива, пізніше вони із Костею приєдналися до Іри і вже при ній відкорковували вино. Лише Віта і Оля сиділи за своїм столом та скоса поглядали на всіх, ніби соромились підійти до барної стійки. Тоді Сашко неквапливо наблизився до них і тихо промовив:
- Дівчата ви не проти нашої з Олегом компанії?
Ті у відповідь легко посміхнулись та відразу підсіли ближче одна до одної, роблячи вільним місце для хлопців. Склалось враження, що вони ніби й чекали такої пропозиції.
Олег дізнався від Віти, що вони полюбляють червоне вино і коли вже подавали страви до вечері їхні бокали були повні. Ліза тим часом взяла слово, постукавши виделкою по стакану.
- А поки ніхто ще не захмелів я повідомлю вам програму на завтра. Сьогодні вечір проводьте за власним бажанням. Можете піти на озеро, поплавати, чи посидіти в альтанці. Завтра сніданок на 8.30, тому що о девʼятій нас чекає автобус для поїздки у Тернопіль. У планах відвідування компанії «Зерно агрохім», потім катання на катері по Тернопільському озері.
Офіціанти почали заносити вечерю.
- Ви вже були на таких курсах? - почав розмову Сашко звертаючись до дівчат.
- Я перший раз. Але ми з Олею були на подібному навчанні в Яремче, минулого року, якраз перед Різдвом.
- Це більше конференція, - поправила її колега, - там керівники великих компаній ділилися досвідом в галузі фінансів. Бухгалтерія і все таке. А ви?
- Вперше, - відразу відповів Олег.
Він сидів біля Олі і час від часу поглядав на неї киваючи головою.
- Класно тут. Свіже повітря, ще й хочеться глянути на озеро, - продовжував він.
- В Яремче тоді якраз випав сніг, краса була неймовірна, - захопливо згадувала Віта, - щоправда на лижах не вдалось покататись.
- Жаль, - сумно вимовила Оля.
- Так, жаль, - відразу погодилась із нею Віта.
Дівчата відразу показали себе комунікабельними і приязними у спілкуванні. Віта худорлява брюнетка вище середнього зросту, Оля блондинка, трохи нижча за свою подругу, та з дещо гладкими формами тіла. Після випитого спиртного між молодими людьми зав’язалась легка і щира розмова, в якій кожен обирав собі ту тему, яку підтримував інший.
До Ореста і Богдана підсів Костя і вони покликали у свою компанію Лізу. Та залюбки погодилась і через деякий час вже була активним учасником їхнього спілкування. Після першої випитої пляшки коньяку Орест пішов за другою, а Богдан запросив Лізу на танець. Хоча музика від радіо і не була голосною Костя виставив на стіл свій телефон і увімкнув вже з нього пісні на всю гучність. Михайло з Ірою теж почали танцювати. До молодих людей ніхто не підходив, лише Ліза інколи показувала рукою, щоб ті приєднувались до них. В залі лунали веселі вигуки захмелілих чоловіків та радісний сміх жінок.
Віта підспівувала собі під ніс знайомі мелодії та кивала головою в такт музиці. Сашко зрозумів, що пора і йому запросити її до танцю. Оля ж сиділа підставивши руки під голову і періодично посміхалась. Олег запропонував їй теж доєднатися до веселої юрби, але та заперечено похитала головою.
- Щось душно тут стало. Може прогуляємось? - запропонувала вона.
- Я не проти. Давай візьму пива і чогось солоного.
Оля погодилась і вони вийшли на подвірʼя.
З лісу війнуло прохолодою і запахом хвої, сонце почало ховатись за вершечки дерев, а на готель поступово насувалась тінь ночі. Оля вже спустилась по сходах і чекала на Олега, вона глибоко вдихала свіже повітря, примруживши очі від задоволення.
- Купатись йдете? – запитав садівник, коли молоді люди направились в сторону озера.
- Спробуємо, - разом відповіли вони.
- Вода вже тепла, - посміхнувся він, - ближче до лісу є пляж, можете туди сходити. Але дивіться, щоб вас не викрали.
- Викрали? - здивувався Олег, - навіщо?
- Зараз зелений тиждень після Трійці. Всяке може статися, - пояснив садівник.
- Що ти там вигадуєш? – озвався жіночий голос зі сторони готелю.
Старша жінка із повним пакетом в руках щойно вийшла із невеликої прибудови. Від неї приємно пахнуло продуктами, тому Олег і Оля відразу здогадатись, що це та сама повар, через яку так швидко закінчилась лекція.
- Не слухайте його. Меле дурниці. Бери краще пакет і гайда додому. Бач темніє вже, - голосно скомандувала вона садівнику.
- До лісу ходити не треба і в ночі теж краще бути в готелі, - проходячи повз молодих людей прошепотів він.
Олег і Оля здивовано глянули один на одного, але вирушили далі. За спиною лише почули лайливі слова повара в адресу садівника.
Озеро мало форму у вигляді серпа, кінець якого ховався в лісовій гущі. Ліворуч, де закінчувався паркан, вздовж берега простягалося довге полотно водяного латаття, поміж якого борсалась у воді зграя лисок. Трохи далі, з води виглядали гілки повалених дерев, а на іншому березі журливо нависали верби. Ліворуч при вході в ліс дійсно знаходився пляж, але огорожа його не закривала, оскільки закінчувалась перед лісом. Складалось таке враження, що межі готелю у перспективі мали охопити набагато більшу територію. Загалом, за оцінками Олега, озеро у своїх розмірах було не менше семи гектарів, принаймні та частина, яку він міг побачити. Недалеко від пляжу під деревами стояло три альтанки, обплетені москітними сітками.
- Якісь дивні люди, - охарактеризувала садівника і повара Оля, - хотіли налякати чи що?
- Сумніваюсь. Скоріше за все попереджали, - скептично пояснював Олег, - гадаю щоб уникнути неприємностей, а то в нетверезому стані можна наробити біди.
- Якщо так, то дійсно треба бути обережними.
Оля зняла босоніжки і спробувала пальцями воду.
- Тепла. Я ще в цьому році не плавала.
Вона повернулась назад і вже по дорозі до готелю вигукнула:
- Я за купальником. Скоро буду.
У дверях Оля розминулась із Вітою і Сашком. Ті прямували до озера тримаючи в руках пляшку вина, паперові стаканчики та тарілку із фруктами.
- Ви внесли зміни в концертну програму, - жартував Сашко, підійшовши до альтанки, в якій сидів Олег.
- Як саме?
- Побачивши що ви прямуєте до озера, народ теж захотів купатись, - пояснила Віта.
- Але ж ніхто не бачив, куди ми пішли. З їдальні не видно озера, - дивувався Олег.
- Не знаю. Ліза сказала, якщо хтось хоче купатись, то може піти за вами, - уточнила дівчина.
Можливо і Олег надав би якогось важливого значення її словам, але алкоголь в його голові і продовження вечірки на свіжому повітрі замінили подив та сумʼяття на веселість і безтурботність.
Після Олі і Віта одягла купальник та занурилась у воду. Хлопці ж спостерігали за дівчатами з берега. Не знаючи як Сашко, а Олег не вмів плавати, до того ж у нього й не було плавок. Дівчата здійснили коло до другого берега і назад, не допливаючи до повалених дерев. Було помітно, що Оля добре плавала, вона вправно переходила із стилю в стиль. То занурювалась в одному місці і випливала в іншому, то просто лежала на спині і насолоджувалась поєднанням з водою. Віта ж плавала посередньо, часто зупиняючись на відпочинок. Вона не занурювалась і вийшла на берег скоріше за свою подругу. Сашко симпатизував їй і весь час поки вона була у воді проходжувався вздовж берега, вигукуючи компліменти у її адрес. А коли Віта вийшла акуратно замотав її у полотенце і вже обійнявши проводив до альтанки.
Олег сидів на березі і смакував вино з полуницею. Він спостерігав за дівчатами і звичайно не міг не захоплюватися майстерністю Олі. Кидались в очі її неабиякі здібності у плаванні і скоріше за все, що колись вона відвідувала або і зараз відвідує басейн, а можливо й користується послугами тренера. Хоча дівчина і подобалась йому, але западати на неї, як Сашко на Віту, він не збирався.
- Треба зігрітися, - Сашко налив повний бокал і подав його Віті, - може вода і тепла, а вечір вже холодний.
Дівчина витиралась полотенцем і одночасно попивала вино. Віта сиділа притулившись до Сашка, ніби переносячи тепло його тіла на своє, але разом із тим додаючи мокроти його одягу. Права частина футболки і штанів Сашка теж увібрали вологу так, що перевдягатись треба було обом.
Тим часом з води вийшла Оля і Олег, як і хвилину назад його колега, подав їй полотенце.
- Зігрієшся? - запропонував він, наливаючи вино.
- Не проти, - посміхнулась Оля, - куди це вони?
Вона кинула погляд на Сашка і Віту, які вже доходили до готелю.
- Сушитися, - коротко зіронізував Олег.
- А ти?
- Мені не потрібно.
- Ми посидимо ще на природі? Я люблю спостерігати захід сонця, - повільно попиваючи вино любувалась рожево-жовтим безхмарним небом Оля.
- Мені теж подобається, - погоджувався Олег, - а як же застереження садівника?
Оля засміялась.
- Це навіть цікаво. Що ж такого незвичного приховує ніч? - жартувала дівчина.
- Гаразд, тоді прийдеться дочекатись...
Його перебили радісні вигуки Ореста та Богдана, які вибігли з готелю в одних плавках і бігли до озера. За ними швидкою ходою з піднятими вверх руками, ніби вітаючи всіх на своєму шляху йшла Ліза. Далі вийшли Михайло та Іра, і в самому кінці, похитуючись, із підносом наповненим коньяком і фруктами повільно вийшов Костя. З цієї компанії він був найбільш захмелілим і пляшка від його похитування час від часу зʼїжджала на край, так що врешті йому прийшлось взяти її у руку.
- Я піду перевдягнуся. Гадаю тобі не буде сумно без мене, - сказала Оля і побігла не озираючись до будинку.
Голосна компанія помістилась у сусідній альтанці і почала активно пригощатись алкоголем та фруктами. Побачивши, що Олег один Ліза підійшла до нього.
- Не нудно? - запитала вона.
- Ні, навпаки.
- Як вам природа, готель? - продовжувала питати Ліза.
- Дуже гарно. Проводити навчання серед такої красивої природи було прекрасною ідеєю.
- Саме це ми і хотіли втілити, - Ліза задоволено примружила очі, - ваша подруга ще повернеться? Якщо ні, то пропоную приєднатися до нас.
- Дякую, але Оля обіцяла ще прийти.
- Тоді приємного вечора. Побудьте ще на природі. Тут особливо гарно коли озеро покриється туманом.
- Можливо, але напевно ненадовго. Працівник готелю попередив нас щоб ми вночі довго не засиджувались. Нас можуть викрасти, - жартома повідомив Олег.
Ліза криво посміхнулась.
- Гадаєте, озеро щось приховує? - здивувалась вона.
Олег не відповів, лише знизав плечима.
- У сучасному світі вже майже не залишилося місця таємницям, містиці чи магії, - впевнено промовила вона, - хоча...
Вона легко помахала рукою і швидко перейшла до іншої альтанки, де на неї вже з нетерпінням чекали.
Спостерігаючи за Лізою Олег не переставав дивуватися її поведінці. Вона була весела та жартівлива, могла загравати з чоловіками і триматися на рівних з ними в плані спиртного (брала участь у всіх тостах, ще й запрошувала сама до випивки). Водночас вона була майже твереза, що не скажеш про її колег по столу. «Вміє триматись» - резюмував про себе Олег. Він пройшовся берегом вже впритул до дерев і зупинився перед кущами ліщини. Хоча темінь повністю огорнула ліс, все ж йому вдалося розгледіти галявину, що простягалась за ними. Проте йти далі хлопець побоявся, та й щоб до неї добратися треба було зайти в озеро або пройти через хащі. І одне і друге потребувало заміни одягу, а бруднити його чи намочити Олег не бажав.
Над дверима готелю увімкнувся ліхтар і світло від нього поширилось майже до альтанок. У цьому світлі він побачив Олю, яка прямувала в його напрямку. Олег ще раз глянув у ліс, гадаючи що промінь ліхтаря освітить галявину, але вона залишалась в темноті. Лише на мить йому здалось, що якась не чітка тінь чи розмитий силует пробіг недалеко від нього і заховався у хащах. Він навіть зумів почути звуки кроків по траві. Олегу стало лячно, він хотів повернутися до альтанки, але не міг і кроку ступити. Ноги, мов ті гирі, налилися залізом, а очі втупились у ліс так зосереджено і нестямно наче хтось примушував його дивитися в темноту.
- Що з тобою? - запитала Оля.
Її голос став поштовхом для Олега переключити свою увагу та відірвати погляд від галявини, мов би вийти з несподіваного гіпнозу.
- Та так, щось привиділось, - пробубонів під ніс хлопець, прийшовши до тями, - ходімо звідси.
Вони пройшли до альтанки і присіли один навпроти одного.
- Наші друзі напевне більше не прийдуть, - жартівливо повідомила Оля.
- А що трапилось?
- Вони зачинились у вашій кімнаті.
- Ясно. Тепер і мені не треба поспішати.
Олег налив вина і підсунув стакан ближче до Олі. Він споглядав на неї через світло, яке падало на її ліву частину обличчя. Коли вона посміхалась, то повертала голову до нього так, ніби хотіла щоб Олег це бачив. Тоді у неї зʼявлялись ямки на щоках і це робило її привабливою і ще більш вродливою.
- А ти гарно плаваєш. Видно що любиш це заняття або десь вчилась, - похвалив Олег.
- Ще в школі, зараз рідше відвідую басейн, через зайнятість.
По сусідству невгамовна компанія затягнула народну пісню і голосні баритони заполонили всю округу. Не дочекавшись завершення Орест зі словами «йдемо купатись» підвівся і взявши за руку Лізу намагався витягнути її з альтанки, але та вперлась ногою в стіл і йому прийшлось її відпустити. За мить він з розгону пірнув в озеро і зник у пітьмі, лише удари рук по воді вказували на напрямок його руху.
- Давно ти в цьому бізнесі? - відвернувши увагу від Ореста запитала Оля.
- Майже чотири роки.
- І як?
- По-різному, все залежить від сезону і ризиків.
- Погоджуюсь. Робота займає багато часу, - сумно зауважила Оля.
- Не знаю як у тебе, а у мене це і є основний час.
- Я надовго не затримаюсь у цій сфері. Якась панує невизначеність, не бачу розвитку.
- Перспективи туманні, проте сякий-такий заробіток дає можливість триматись на плаву і ще щось заощадити - песимістично відреагував Олег.
- Я ж за першою освітою дизайнер, - зізналась Оля, - люблю творити. Ось дивись.
І вона взяла телефон та почала показувати Олегу фото з картинами.
- Не зовсім розумію що це, - розгубився він.
- Це картини для інтерʼєру. Ось для вітальні, ось для кухні, - гортала пальцем Оля, водночас пояснюючи, - це для ванної. Ой! - вигукнула вона на останній фотографії, де було зображення еротичного характеру.
- Красиво і оригінально, - захопливо вимовив Олег.
- Вважай це за хоббі.
У сусідів залунав храп. Костя підклавши руки під голову смачно спав за столом. Ліза і Богдан гуляли обабіч готелю, єдиний хто був відсутній то це Орест.
- Слухай, щось нашого плавця не чути, - занепокоєно вимовив Олег.
В цей час праворуч від нього стався плюскіт води і Оля полегшено зреагувала:
- А ось і він. Теж не погано плаває. Вже скільки часу пройшло, а він ще у воді.
- Це все коньяк, - насмішкувато зауважив Олег.
Після цього Оля запропонувала піти вже в готель, оскільки нічна прохолода примушувала її тіло час від часу здригатися, та й Олег не виявляв інтересу щоб його зігріти. Вони стримано розійшлися в коридорі кожен у свій номер, легко потиснувши один одному руки. В кімнаті він застав міцно сплячого на самоті Сашка. Олег прикрив вікно, розстелив постіль та незабаром і сам заснув.
Розділ 2
Вранці Олега розбудили голоси жінки і чоловіка, які лунали з коридору. Одним із них був Лізи, Олег вже добре її відрізняв від інших. Сашко скоріше за все був у ванній кімнаті, бо звідти дзвенів потік води. Годинник показував пів на восьму ранку, а значить до сніданку залишалась година. Олег погортав соцмережі, поки Сашко приймав ранкові вмивання, потім і собі відвідав ванну кімнату.
Вже звідти він почув як у їхній номер хтось зайшов. Лунала розмова двох чоловіків і коли Олег вийшов, то побачив Богдана, який сидів на краю ліжка. Його вигляд був стривожений, він нервово перебирав у руках телефон.
- Що трапилось? – запитав Олег.
- Орест зник, - коротко повідомив Сашко.
Богдан ствердно похитав головою.
- Не ночував у номері, - додав він, - я хотів тебе запитати про вчорашній вечір, адже ти залишався після нас у тій крайній до озера альтанці. Може що чув, чи бачив?
- Як Орест пішов плавати я бачив, а коли виходив з води не помітив. Взагалі то ми з Олею пішли в готель відразу після вас, - пояснював Олег.
- Тут ще одне цікаве явище, разом із Орестом зникла і його машина, - уточнив Сашко.
- То можливо він кудись поїхав, - зауважив Олег.
- І Ліза так каже, - погодився Богдан.
- А його речі? – запитав Сашко.
- Немає одягу в якому він був вчора і телефона. Щоправда я набирав його, виклик йде, але ніхто не відповідає, - розгублено сказав Богдан.
- Гадаю, що Орест поїхав шукати ще випивки, а може на дівчата в село, - намагався заспокоїти його Сашко.
- Не переживай, скоро повернеться, - підбадьорював і собі Олег.
Богдан в розпачі розвів руками і пішов до себе в номер.
- Бачу ти теж вчора часу не гаяв, - жартував Сашко.
- Нічого не було. Випили вина, поспілкувались та й розійшлися, - коротко пояснив Олег.
- Ми теж з Вітою довго не зависали, - кепкував Сашко, - трохи поцілувались і все. Я вирішив не форсувати події.
Олег легко посміхнувся і почав збиратися на сніданок.
Коли хлопці спустились в їдальню тут за столами вже сиділи Віта і Оля, а також Іра, Костя і Михайло. Богдана поки не було видно, останньою з’явилась Ліза. Всі сиділи мовчки і по їх похмурому вигляду було помітно, що вони або знали про зникнення Ореста, або всім дошкуляло похмілля. Олег і Сашко підсіли до Віти і Олі та продовжували мовчки чекати сніданку. Наче нічого і не сталось Ліза з радісними нотками у голосі привітала усіх з новим навчальним днем та повідомила ще раз про програму на сьогодні.
- До того ж ввечері у нас в гостях, якщо це можна так сказати, буде керівник цього закладу, пан Віктор. Я знаю цього чоловіка досить давно, дуже приємна і щедра людина, - так любʼязно охарактеризувала Ліза власника готелю.
На сніданок офіціанти принесли млинці з полуницею та малиною, а також узвар. Після вчорашньої вечері декому сьогоднішня їжа не дуже смакувала, більшість налягали на каву і мінеральну воду.
Біля девʼятої години на подвірʼї зʼявився той самий мікроавтобус і всі поступово почали виходити з їдальні. Тут же біля приміщення ангару Олег помітив вчорашнього садівника, який спілкувався із Богданом. Правильніше останній йому щось пояснював, а той лише розводив руками, мов від невідання про що йде мова. Коли ж садівник побачив Олега, то пильно втупився в нього і вже ніяк не реагував на слова Богдана. Потому він підійшов ближче до хлопця і ледь тихо, але різко вимовив:
- Ну що не послухали мене. Одного вже викрали.
Олег від несподіванки не знав, що відповісти, лише відкрив рота.
- Тікайте звідси поки не пізно, - сказав він і мовчки втупився Олегу за спину.
Хлопець обернувся і побачив за собою Лізу і Олю. На кого з них так пильно дивився садівник Олег так і не второпав.
- Ми їдемо, а ти? - трохи розгублено запитала Оля, - ходи вже швидше в автобус.
Її голос зараз був тонкий і в ньому відчувалися тривога і можливо навіть страх. Ліза залишалась позаду і спостерігала за Богданом і садівником. Олег кивнув Олі в знак згоди і повернувся щоб дослухати, але садівника вже не було поряд.
День проходив дуже динамічно. До обіду всі вже забули про зникнення Ореста, оскільки жваво брали участь у дискусіях та обговореннях під час відвідування підприємства у Тернополі. Після обіду всіх бажаючих пригостили Калімочо і дехто навіть почав просити у місцевих рибалок вудилища, щоб порибалити, інші просто ніжилися на сонці, очікуючи катера.
Ввечері, коли мікроавтобус відвозив всіх курсантів до готелю, більшість із них вже спали. Лізі щоб розбудити кожного прийшлось голосно оголошувати місце прибуття.
Увійшовши в готель всі побачили високого чорнявого чоловіка років тридцяти пʼяти, з невеликою бородою-щетиною, який стояв посеред холу. Позаду нього прогулювалися дві молодих дівчини в довгих світло-попелястих сукнях. Вони ніби не помічали присутніх і весь час намагались бути на відстані.
- Знайомтесь, це Віктор, власник цього чудового закладу, - вигукнула Ліза, щойно увійшовши всередину.
Вона легко подала йому руку для вітання, і скоса подивилась на супроводжуючих його дівчат.
- Усім добрий вечір, - привітався Віктор, - надіюсь, що ваше навчання проходить успішно і ви наберетесь від нього лише позитивних вражень.
- Поки все відбувається згідно плану, - повідомила Ліза.
- Все круто! - почувся із натовпу голос Михайла.
- Ну так ваші фірми щедро заплатили за курси, тому ми постарались, щоб ви почувались комфортно і затишно. Вас чекає насичена культурна програма на сьогоднішній вечір тому до зустрічі в їдальні.
- Як ви і почули - готуємось до вечері, - Ліза глянула на телефон, - давайте зустрінемось о 19.00.
Всі схвально вигукнули і порозходились по номерах.
- Я щось Богдана не бачив, - зауважив Олег.
- Так, я теж, він з нами і в Тернопіль не їздив, - погодився Сашко.
Проте їхнє хвилювання швидко минуло, коли вони почули за дверима голоси Віти і Олі. Також слова Віктора про чудовий вечір примушували їх думати лише про приємне.
Хлопці по черзі прийняли душ, оновили свій гардероб для вечері і спустились вниз.
Їдальня тепер виглядала зовсім по-іншому ніж раніше. Гардини закрили вихід на мансарду і в приміщенні стояла напівтемрява, лише декілька жовто-червоних ліхтарів освічували його центр. Столи були розставлені пів колом вздовж стіни і на них вже знаходились вечірні страви, вода і шампанське.
Хто не заходив в їдальню розгублено очікував біля входу, ніби не знали куди їм примоститися. Ліза і сама спочатку спантеличено дивилась на цю обстановку, але потім все таки пішла першою займати місце.
Оскільки столи стояли в ряд, то вона вибрала собі місце по центру. Її прикладу послідував Костя, який присів обабіч неї. Далі вже посмілішали Михайло з Ірою і в кінці Олег і Сашко запропонували Віті і Олі разом присісти на краю стола.
Зараз виглядало так, що учасники навчання були немов би спостерігачами якогось дійства, що мало відбуватися по центру. За декілька хвилин в їдальню увійшов Віктор. Він був у чорній футболці з коміром поверх якої красувався бежевий кардиган. Віктор полюбляв махати рукою, коли говорив, спеціально демонструючи дорогий годинник, іншу руку при цьому він ховав у кишеню.
- Ми вирішили вас трохи розважити, - почав він розмову, - зараз повечеряємо, а опісля до нас завітає відомий в цих краях виконавець і звеселить нам душу. Будуть також різні конкурси і подарунки. Прошу чоловікам відкоркувати шампанське.
Почулося шипіння відкритого напою, дехто навіть вистрілив корком в стелю, полилися тости і веселий гомін та сміх присутніх. Костя після кількох ковтків шампанського запропонував залишити його жінкам і подався до барної стійки за коньяком. Офіціанти відразу змінили для чоловіків фужери і принесли солодкі страви та фрукти.
Десь після четвертого тосту в їдальні зʼявився молодий хлопець із мікрофоном та почав співати веселі, ритмічні пісні. Спочатку лише Михайло з Ірою пішли у танець, потім Віктор запросив Лізу, а вже під час другої пісні він почав всіх збирати навколо себе. Третя ж пісня була останньою енергійною у репертуарі молодого співака і після неї у їдальню увійшли дві дівчини, які перед цим супроводжували Віктора. Вони були одягнені в ті ж самі сукні, що і перед вечерею та приємно посміхались до всіх присутніх. Одна з них взяла крісло і поставила його посеред залу, інша увімкнула легку повільну музику і підійшла ближче до відвідувачів.
- Конкурс із загадками, - заговорила вона, - хто відгадає три отримає подарунок, хто не відгадає буде покараний.
На декілька секунд в залі запала мовчанка. Дівчина продовжувала посміхатись і ретельно дивитись на кожного своїми яскраво-зеленими очима. Склалось враження, що вона когось вибирає.
- Та годі вже з подарунками, розкажіть про покарання, - не витримав Костя, - якщо воно від такої гарної дівчини як ви, я готовий програти.
Він вже збирався вийти з-за столу як дівчина перебила його.
- Ви, - і вона вказала пальцем на Сашка, - відгадайте загадку.
Той посміхнувся, глянув на Віту, потім на Олега і повільно пішов у центр залу.
Інша дівчина показала йому на крісло і стала за його спиною.
- Увага! - вигукнула вона.
Всі зосереджено глянули на неї.
Молодиці були дуже схожі між собою, але навряд чи були сестрами. Їхнє довге русяве волосся спадало аж до пояса та ледь прикривало виріз на сукні. Вони були вродливі від природи, і їм не треба було використовувати косметику. Майже одного віку, десь біля двадцяти років, і кожен з відвідувачів гадав, що це супроводжуючі Віктора для його утіх.
- У сімох братів по сестрі! Скільки усього сестер?
Її голос! Вона або мала якісь дефекти, або спеціально відкривала широко рот і ковтала закінчення. Тому Сашко не зрозумівши до кінця загадки попросив її повторити. Це трохи розлютило дівчину і вона з грубим притиском ще раз її відтворила.
- Так це просто, - засміявся Сашко, - одна.
- Вірно! - голосно вигукнула дівчина, - друга загадка!
Склалось враження, що вона не вміє тихо говорити, або має ще одну ваду - глухоту.
- Хоч без ніг, а біжу прудко; не сплю ні вдень, ні вночі, хоч ніколи з ліжка не встаю! - виголосила дівчина.
Тут вже Сашкові прийшлось задуматись. Він зайорзав на стільці, втупивши погляд у підлогу. В залі всі почали пошепки висувати свої здогадки, шукаючи правильну відповідь. Інша дівчина різко повертала голову до кожного, від кого чула якесь слово. Здавалось, що вона намагалась слідкувати щоб не було підказок.
- Ще три секунди! - знову вигукнула молодиця за спиною Сашка, - три, два, один. Відповідь!
- Час, - невпевнено відповів Сашко.
- Не правильно! Це річка!
Продовжувала кричати дівчина.
- Чим більше цього, тим менше ти бачиш. Що це?
Тут вже він почав по черзі заглядати то на Віту, то на Олега, шукаючи підказку. Оля дістала телефон і намагалась віднайти відповідь в інтернеті. Але покриття на даний час виявилось відсутнім, що неабияк здивувало її. Перед цим з інтернетом все було в порядку.
- Три, два, один! - продовжувала кричати дівчина за спиною у Сашка.
- Не знаю, - тихо вимовив він, похитавши при цьому головою.
- Це темрява! - оголосила дівчина.
- Прошу вийти із залу для отримання покарання, - вже спокійно сказала інша і показала рукою на двері.
Сашко продовжував сидіти, він був засмучений, особливо перед Вітою, оскільки загадки зараз вже здались йому легкими, але секунду назад він не зміг їх відгадати. Дівчина поклала йому руку на спину, вимагаючи зреагувати на слова своєї подруги. Сашко привстав і повільно пішов до дверей.
- Будемо надіятися, що покарання молодому хлопцеві сподобається. Дівчата знають чим заінтригувати присутніх, - весело заговорив Віктор.
Зважаючи на незрозумілу ситуацію в залі він намагався підбадьорити всіх присутніх і почав наливати кожному спиртне. Пролунав тост, знову весело загомоніли чоловіки із жінками. Лише Олег і Оля залишалися занепокоєними долею Сашка та нічого не пили. Віта ж просто втупилась поглядом у дівчину, що стояла посеред залу і не відводила з неї очей.
Після недовгої відсутності інша молодиця, що супроводжувала Сашка повернулась в їдальню, щоправда одна.
- Ви! - знову сказала дівчина, показуючи пальцем на Віту.
- Із задоволенням, - з притиском, але тихо вимовила та.
Віта сіла на крісло і підняла голову вверх ніби чекаючи на загадку.
В залі знову стало тихо.
- Вогняна стріла пролітає, ніхто у світі її не піймає! - знову прокричала дівчина.
Віта посміхнулась, вона була впевнена у правильності її відповіді.
- Таке і діти знають. Блискавка! - голосно відповіла вона, ніби копіюючи свою візаві.
- Вірно! Наступна! Коли небо буває нижчим од землі?! - вигукнула дівчина за спиною Віти.
Ця загадка трохи напружила дівчину і Віта певний час нервово перебирала пальцями обох рук. Врешті посміхнулась і відповіла:
- Коли відзеркалюється у воді.
- Вірно!
Але відгадка трохи спантеличила молодиць. Вони нервово переглянулись одна з одною, витріщивши великі світло-зелені очі. Після деякої паузи голосиста дівчина знову виголосила:
- Третя! Жувати не жую, а все поїдаю, все тільки їм, а з голоду помираю!
Віта потерла чоло, потім повернулась до Олі і Олега. Вона не знала відповіді, її вигляд став розгублений і неспокійний.
- Я не знаю, - вимовила вона ще до того як дівчина мала розпочати відлік.
- Вогонь! - виголосила та правильну відповідь.
- Прошу вийти із залу для отримання покарання, - знову сказала інша дівчина і показала рукою на двері.
Віта не чекаючи запрошення піднялась і помахавши рукою Олі покинула їдальню, молодиці удвох послідували за нею.
- Гадаю, що їм там у парі буде приємно отримувати покарання, - намагався знову звеселити всіх Віктор.
Всі надіялись, що на цьому ці незвичні конкурси закінчились і незабаром Сашко і Віта повернуться до них в доброму гуморі. Віктор знову запропонував випити і запропонував Лізі виголосити тост. Та взявши в руки бокал шампанського тільки почала дякувати власнику закладу за зручні умови для навчання та цікавий вечір, як з вулиці почувся жіночий крик. Різкий, без слів, просто як прояв страху або реакція на певну небезпеку. Так як вікно на мансарді було відчинене, то багатьом здалось, що вони чують голос Віти. Ліза перестала говорити, а Олег і Оля піднялись зі своїх місць.
- Так, без паніки, - намагався заспокоїти всіх Віктор.
- Це з вулиці, зі сторони озера. Здається я здогадуюсь хто кричить, - занепокоєно відреагувала Іра.
- Треба перевірити, що там відбувається, - втрутився Михайло.
- Зачекайте, не хвилюйтеся, я сам зараз все зʼясую, - заспокоював всіх Віктор.
Він подався до виходу і коли вже дійшов до дверей крик повторився.
Олег з Олею покинули стіл і побігли за ним. Віктор повернувся до них і загородив собою прохід у дверях.
- Залишайтеся в їдальні! - грізно скомандував він.
Проте ні Олег, ні Оля його вже не чули. Вони відштовхнули Віктора від дверей і побігли до виходу.
- Лізо вгамуй своїх курсантів! - вигукнув він і подався за ними.
Розділ 3
Світло від ліхтаря, який висів над дверима готелю освітив тіло дівчини, що стояла на березі озера. Вона обхопила лице руками та перелякано дивилася вниз. Це була Віта, вона щойно побачила як течія викинула на берег чиєсь бездиханне тіло. Коли Олег і Оля підбігли до неї то теж від страху скрикнули. Лише за хвилину, опанувавши себе, Олег увімкнув ліхтар на телефоні та ретельно оглянув тіло. Потопельником був Орест.
- Бляха, це жесть! - вигукнув він.
Оля обняла Віту та відвела її подалі.
- Де Сашко, - хвилювася Олег, - ти його бачила?
- Ні. Дівчата провели мене до озера, а потім я побачила тіло та почала кричати і вони втекли.
- Де вони?
- Хто? - перепитала Віта.
- Дівчата. Куди вони поділись?
- Я, я не памʼятаю, - голос її тремтів, - здається туди.
Вона показала рукою у ліс.
- Капець! Що тут відбувається? Сашко! Треба його відшукати, - не міг заспокоїтись Олег.
- Давай повернемось в готель. Нам потрібно розповісти що сталося, - запропонувала Оля, -думаю, що ми всі маємо долучитися до пошуків. Але найперше треба повідомити про Ореста.
Вони утрьох повернулися в готель. Тут у їдальні з підвищеним голосом йшла суперечка між Віктором і Лізою з одного боку та Ірою, Михайлом і Костею з іншого. Коли ж вони побачили Олега, Олю і Віту то замовкли.
- Ми знайшли Ореста, він мертвий, - коротко повідомив Олег.
В залі почулися звуки зойків і зітхань. Іра прикрила рот рукою і почала плакати.
- Де Сашко? Хто ці дівчата? - схвильовано звернулась до Віктора Віта.
- Прошу заспокоїтись. Все під контролем, - продовжував гнути той свою лінію.
- Досить нас заспокоювати! - вже зірвався на крик Олег, - що тут відбувається?
- Гадаю, що слід викликати поліцію, - втрутився Михайло.
- Не треба. Я зараз поясню. Скоро все закінчиться. Просто треба ще трохи зачекати, - заперечував Віктор.
- Лізо, чому ти мовчиш, - звернувся до неї Костя, - куди ти нас запросила?
Та стояла біля вікна і мовчала підперши рукою голову.
- В нас немає часу чекати поліцію. Треба знайти Сашка, поки з ним нічого не трапилося, - сказав Олег і вирушив до дверей.
Віктор схопив рукою його за плечі і відштовхнув назад у їдальню. Опісля він дістав з кишені пістолет і наставив зброю на стоячих поряд людей.
- Сядьте всі! - скомандував голосно Віктор.
Він по черзі водив пістолетом в повітрі, наставляючи на кожного.
- Не треба, - озвалася Ліза, - давай їм розкажемо.
- Ще рано. Мало бути троє. І я не знаю чи вони не повернуться за третьою жертвою, - пояснював Віктор, тримаючи зброю на прицілі.
Ліза повернулась до нього і підійшла впритул.
- Опусти зброю, - холодно сказала вона, - якщо не ти, тоді я все розповім.
Віктор витримав паузу, а потім повернув пістолет на неї.
- Як бажаєш, але я нікого не відпущу.
Ліза повільно відступила від Віктора і повернулась до курсантів, що стояли групою перед столами.
- Насправді ці дві дівчини це не люди, а істоти в людському тілі, які кожного року після свята Трійці зʼявляються і цілий тиждень тероризують місцеве населення. Ці створіння бажають щоб їх задобрили людською жертвою і тоді вони покинуть цей світ.
- Хто ж вони? – запитав Олег.
- Називають їх по різному – русалками, мавками, повітрулями. Пригадайте, що в дитинстві кожен з вас читав подібні казки. А тепер виявляється, що вони існують. Щоб не віддавати жертву цього року місцеві жителі заплатили Віктору кругленьку суму і він організував навчання саме тут, щоб жертвами стали ви. Якщо пригадуєте спочатку курси мали проходити в Тернополі, а потім їх перенесли сюди. Сьогодні місцеві привели йому русалок, щоб ті обрали собі жертви. Їх мало бути три, щоб протягом трьох років русалки не приходили у село. За цей період Віктор мав висушити озеро, а територію прибрати собі.
Ліза розповідала і повільно відходила до барної стійки, Віктор в цей час єхидно посміхався.
- Не вірте у цю байку, - глузував він.
Після його слів Ліза різким рухом скинула пляшку вина на підлогу і та, розбившись наробила чималого шуму. На звук відреагував Віктор і повернувся в її напрямку. В цю ж секунду Олег, який стояв найближче, стрибнув до нього і вибив з рук пістолет. Михайло і Костя миттю кинулись на Віктора та повалили його на підлогу. Іра за короткий час віднайшла кусок чорної мотузки, якою скріплювали гардини, і вже за хвилину Віктор лежав звʼязаний за руки і ноги біля дверей.
- Оля дзвони в поліцію, - звернувся до неї Олег.
- Це довго. Нам треба відшукати Сашка, - хвилювалася Віта.
- Вона права. Може бути запізно, - погодилась із нею Ліза, - треба поспішати. На кухні є ліхтар. Я йду з вами.
В цей час почувся регіт Віктора, який звивався на підлозі наче вуж, намагаючись примоститися до стіни.
- Я би не радив брати її з собою, - сказав він, а потім звернувся до Лізи, - розкажи їм свою історію. Скільки ти мала отримати за жертвопринесення?
- Я розумію, що стала співучасницею злочину, тому мушу спокутувати провину, - коротко відповіла Ліза.
- Та годі балакати, рушаймо до озера, - підганяв усіх Михайло.
Він вже тримав в руках ліхтар і показував ним на вихід. Разом із ліхтарем Михайло взяв у кухні ніж та молоток, який передав Олегу.
Жінки, крім Лізи залишились в готелі, стежити за Віктором. Оля трохи заспокоївшись набрала поліцію, а Віта підібрала серветкою пістолет і помістила його у пакет, як важливий доказ.
Олег та Михайло повільно прямували вздовж альтанок і берега, освічуючи собі дорогу ліхтарем, Костя і Ліза йшли позаду. Вони пробралися крізь хащі ліщини та вийшли на галявину, за якою вчора спостерігав Олег. Помітивши маленькі вогники, що гойдалися наче прив’язані до гілок дерев та нечіткий жіночий сміх всі зупинились і від страху завмерли. Посеред галявини на землі сиділи три молодих дівчини у довгих платтях. Вони весело посміхались та розчісували своє хвилясте волосся. Ліворуч зайшовши по коліна у воду плескалися ще дві молодиці, які при цьому вигукували незрозумілі слова, ніби намагалися скласти їх у пісню. Недалеко від них у воді, спиною до берега і з розставленими в бік руками стояв Сашко. Він не реагував ні на кого, лише повільно хитав головою зі сторони в сторону, та був наче під дією наркозу або сильних наркотиків.
Коли присутні на галявині дівчата помітили непроханих гостей вони враз змінилися. Молодиці зіскочили зі своїх місць і почали загрозливо сичати. Їхні очі налилися кров'ю, а шкіра стала темно-синьою. Вони грізно наставили руки вперед, на яких з'явилися гострі кігті та почали йти до Олега з Михайлом. Чоловіки з переляку відступили назад.
- Стійте! – крикнула Ліза, яка вийшла з-за дерев, - залиште його, - вона показала рукою на Сашка, - я йду з вами замість нього.
- Зупинись! Не роби дурниць, - намагався стримати її Костя.
- Я вже й так наробила багато дурниць і біди. У вʼязницю я не хочу.
Русалки підступили ближче до Лізи і оточивши її почали гладити по одязі, волоссі, обличчі. Вони ретельно оглядали Лізу, при цьому торкалися її легко і ніжно, намагаючись не завдати шкоди. Через хвилину вони відступили на галявину, а Ліза зняла із себе верхній одяг і почала повільно заходити в озеро. Ті русалки, що були у воді наблизились до неї і взяли її за руки. Увійшовши по пояс у воду Ліза повернулась до берега. На її очах виступили сльози, але разом із тим вона посміхалась. За мить всі троє зникли під водою не залишивши після себе і сліду. Інші три русалки побігли за ними і з розгону вскочили в озеро. Вогники погасли, настала тиша. Темрява знову охопила все навкруги.
Сашко вийшов з води і присів на березі витираючи піт з чола і оглядаючись довкола. Олег підійшов до нього і поплескав по плечі.
- Як ти? – запитав він його.
- Та здається в нормі. Що ми тут робимо? А де дівчата? – збуджено говорив Сашко.
- Давайте краще повернемось в готель, - запропонував Михайло і почав освічувати ліхтарем дорогу назад.
- А то знову ще якась чортівня вилізе з того озера, - додав Костя.
Всі разом чоловіки повернулись до готелю. На веранді їх вже виглядали дівчата, а здалеку почулося виття поліцейських сирен.
