Русалонька

Сір завжди дивував світ людей. Спочатку вона цікавилась кораблями й зачудовувалась тим, що люди завжди стояли вертикально. Вони дивились на воду згори вниз і спочатку вона думала, що то боги, які створили її світ. А потім вона підпливла досить близько до корабля і вистромила голову на поверхню. Її не помітили ті, хто стояли над нею, ймовірно через те, що була буря. І вона почула, як вони моляться воді, щоб та була ласкавою до них і допомогла пристати до берега живими.

“То може то ми боги, що створили їх?”, – міркувала вона, коли пливла додому. А може ніхто й нікого не створював і просто так сталось – вона під водою, а вони – на суші.

Про сушу вона дізналась, коли надто зацікавилась одним кораблем і помандрувала з ним до гавані. Гавань. Яке чудернацьке слово. Його використовував юнак, через якого власне вона забулась і допливла аж до берега. Він так часто і подовгу вдивлявся у воду, що їй здавалось, що він її бачить. Вона зрідка виринала на поверхню, бо від повітря їй паморочилось у голові. Сір знала, що перебування під водою так само діє і на людей. Саме тому їхні світи практично не перетинались – бо люди гинули, коли довго були під водою, а її народ – коли довго перебував на поверхні. Її дивувало, що вода для людей небезпечна. Адже якщо це так, то нащо вони взагалі будували ті кораблі й відпливали так далеко від безпечної суші?

З дитинства її застерігали від людей розповідями про те, що ті їдять майже все з того, що перебуває у воді. Не тільки риб, а й водорості. Вона завжди вважала це казками, адже нащо це людям? Вона ж не куштувала нічого з поверхні й їжа людей не виглядала апетитно.

Але тоді, коли вона слідувала за тим кораблем, то вперше побачила дивних істот, що наче плавали у повітрі, видивляючись щось у воді, потім різко пірнали і хапали рибину. Тоді вона відсахнулась від поверхні. Навряд чи така тварина з поверхні змогла б її ухопити і підняти, але що як їх налетить декілька? Пізніше вона дізналась, що таких істот називають птахами і що саме цей вид птахів полює на рибин.

А потім вона побачила сітки і ледь не втрапила до однієї із них. Щільність води ближче до берега була геть іншою і Сір стало погано. Довелось повертатись додому, так і не подивившись, куди подівся той юнак, бо інакше вона ризикувала знепритомніти і потрапити до рук людей.

Бо якими б цікавими вони їй не були, вона вже переконалась, що серед них є ті, хто бажає зла таким як вона.

Але юнак не йшов їй з голови.

Певно, вона й сама достеменно не змогла б пояснити, що саме в ньому привернуло її увагу. Хіба що його мрійливий погляд, наче він геть не боявся води і спрагло хотів дослідити її глибини, так само як Сір прагнула дослідити світ людей. Якби ж його світ не намагався знищити її – як би це було чудово.

На її вдачу, юнак тепер часто з’являвся на кораблях. Вона більше не ризикувала наближатись до берега, але сміливіше підпливала до самих кораблів, особливо вночі, бо саме у цей час відбувалось те, що найбільше її дивувало і цікавило.

З настанням темряви починався час відпочинку. Моряки голосно співали, радісно їли і пили. Сір призвичаїлась підглядати так, щоб бути непомітною, і часто пірнати у воду, щоб не зомліти на повітрі.

Її цікавила насолода, з якою люди вміли відпочивати. Вона знала, що робота їм дається важко, а тому і відпочивали вони так, ніби завтра ніколи не настане. Сір ніколи не відчувала такого бажання сміятись, не була такою зголоднілою чи спраглою, бо все, що їй було потрібно, завжди її оточувало. Її народ звик до повільності і достатку. Морські хижаки на них не полювали, а їхні плантації водоростей були далеко від людських берегів. Сір ніколи нічого не хвилювало, не лякало і не радувало. Ці назви вона дізналась від людей і дуже хотіла зрозуміти, як це – боятись? Насолоджуватись? Злитись? Чи життя стає яскравішим від цього?

А потім сталось те, що перевернуло її світ і розгорілось у ній новим бажанням.

Того разу на кораблі разом із чоловіками була жінка. Сір зачудовано розглядала її чудернацький одяг. Одяг це теж те, що вона геть не розуміла. Але, з того як жінка грайливо поправляла тканину, що ледь не впала з її плеча, і з того, як погляди чоловіків змінились, ніби вони хотіли, щоб вона нічого не поправляла, Сір зрозуміла, що відбувається щось нове, і вирішила поспостерігати сьогодні якнайдовше.

І особливо тому, що жінка весь час кидала погляд на юнака, що так цікавив Сір.

В якийсь момент жінка підійшла до юнака, сіла йому на коліна, і їхні роти сплелись у дивному танці. Чоловіки навкруги почали підбадьорливо вигукувати.

– О так! Сміливіше хлопче!

– Просмаж нашу ціпоньку!

Сір замислилась, чи збираються вони з’їсти жінку. Може, вони їдять собі подібних? Що за дикий народ.

І юнак теж буде це робити?

Сір пірнула, щоб прийти до тями, і знову затамувала подих перед поверненням на поверхню.

Вона ледь встигла побачити те, як юнак із жінкою разом пішли вглиб корабля.

Сір довелось добряче постаратись, щоб знайти потрібне вікно, і коли вона їх побачила, то у невеличкій кімнатці обидва вже були без одягу.

До того вона ніколи не бачила людей голими, і тому задивилась на всі відмінності. Її окремо здивував дивний плавник у юнака, який погойдувався вгору та вниз.

Жінка опустилась вниз, поцілувала, а потім проковтнула плавник. Невже вона буде його їсти? Але ні, її голова зарухалась, наче вона риба, що обсмоктує корал. Очі юнака закотились і обличчя набуло вигляду такої насолоди, якої не дарують ані питво, ані їжа.

Вона знову пірнула, щоб віддихатись, а коли повернулась до віконечка, то жінка лежала на підлозі, а юнак був зверху і намагався простромити її своїм плавником.

Сір не розуміла, що відбувається, але обом це явно подобалось. Юнак здригнувся і вони обоє обм’якли, важко дихаючи.

Сір стало спекотно, тож вона пірнула і вирішила, що на сьогодні досить.

Що за дивна спека її охопила? Прохолода води допомогла, але не одразу. Невже Сір щось відчула? Ніч не була спекотною, це було щось інше. Що?

Вона не розуміла, куди себе подіти і що тепер робити. Плавала до ранку, щоб втомитись і заснути, але дивне відчуття не зникло із пробудженням.

Люди без одягу так відрізнялись від її народу. Сір провела руками по своєму пласкому тулубу. Вона знала, що людським жінкам великі нарости потрібні для годування мальків, але той юнак не був мальком і жінці було приємно від того, як той торкався її наростів.

Всередині Сір здіймалась туга за чимось прадавнім і втраченим. Чи можуть бути її й людський народи поріднені? Що саме тягне її до них? Чи проста цікавість?

Бентежних думок було надто багато, а тому Сір наважилась поділитись побаченим із сестрами. Тож коли вона вчергове наблизилась до їхнього палацу, то щосили подумала про те, що побачила на кораблі. Вона знала, що сестри одразу побачать те саме. Люди користувались словами, але під водою все було інакше, хіба що можна було обирати кому саме показувати те, про що думаєш.

Коли вона заплила до палацу, то сестри вже додивились її думки і були вкрай вражені. Вони переглядались, знизували плечима і зачудовано дивились на неї.

“Ми хвилювались, сестро”.

“Ти знову була на поверхні, сестро?”

“Що це було, сестро?”

Вони думали весь ранок і Сір зрозуміла, що побачене схвилювало щось не тільки у ній.

І це хвилювання не стихало із плином часу.

Сір ще багато разів підіймалась нагору, і час від часу бачила юнака, але жінок на кораблях більше не було. Але все ж щось змінилось у тому, як саме Сір дивилась на юнака і тих, хто його оточував. Вони всі тепер приховували для неї якусь таємницю, особливу загадку.

Наближалось свято повні. В давнину її народ вірив, що це особлива ніч, коли можна загадувати бажання. Мальком вона ще вірила в це і щиро бажала різних речей, які так і не справдились. Але що як…

А що як багато з них побажають чогось одночасно?

Вона звернулась із цим до своїх сестер.

І вони погодились.

Хай на цей раз піде лише вона, але якщо все вийде, то сестри повторять її шлях наступної повні.

І тільки світло місяця торкнулось поверхні води, сестри взялись за руки, утворивши коло, усередину якого випливла Сір. Сестри похитувались і яскраво уявляли те, про що їх просила Сір.

Але нічого не відбувалось.

“Ти впевнена?”, – пролунало в голові у Сір. Ось воно, одна з них сумнівалась.

“Так,” – відповіла вона і тоді щось сталось. Наче того одного бажання не вистачало, щоб все подіяло.

Її тіло змінювалось, невимовно заболів хвіст, що роздирався надвоє. Груди заболіли, збільшились і стали чутливими. Здається, це мали на увазі люди, коли називали щось чутливим. Чому чутливе – це так боляче?

Але найгірше було те, що вона почала задихатись під водою. Це так її перелякало, що замість пливти нагору, вона звично намагалась опуститись нижче. Ось тільки вода ніби виштовхувала її, таку ненормальну, без хвоста і з чужим для моря тілом.

Сестри підхопили її і потягнули нагору. І коли Сір випірнула, то вперше вдихнула повітря, що різало все всередині неї. Це у всіх людей так? Їм всім так боляче дихати? Вона намагалась затримати дихання, але довго не витримувала, бо всі її здібності і попередня вона залишилась десь на глибині. Бути у людському тілі виявилось боляче. Зникла її луска, всередині розгорілось тепло, через що вода виявилась холодною, а хвилі тепер не пестили, а захитували її, викликаючи дивні спазми в животі.

Сестри допомогли їй дістатись так близько до берега, як тільки могли, але там, де починались сітки рибалок, їй вже було небезпечно, тож Сір мала доплисти сама. Руки і ноги її майже не слухались і вона добряче наковталась води, поки дісталась твердої поверхні, де її живіт спазмував так, що разом із водою, що лилась з її горлянки, вона думала, що виблює і все своє єство.

Вона відкинулась на спину і важко задихала, дивлячись на місяць. Вона мала час до кінця ночі, тож треба було діяти.

Сір спробувала встати, але в неї не вийшло, і вона боляче впала назад. Довелось спочатку повзти на колінах, що виявилось досить зручним, чому б і людям так не ходити? Земля впивалась у шкіру ніг і долонь, але це ж лише через те, що вона геть гола. Люди зазвичай носять щось на собі.

– Ой лишенько, – почула вона. – Хто ж це з тобою зробив?

Сір обернулась і побачила, що до неї поспішає округла дівчина.

– Давай, спирайся на мене. Я тобі допоможу.

Вона обережно підхопила Сір під руки, і та змогла повільно встати. Як дивно відчувати доторк шкіри людини – теплий і ніжний. Всі люди так торкаються?

Їй все ще було складно стояти, тому дівчина обернула її якоюсь тканиною, закинула одну з її рук собі на плечі і поволі повела геть з берега. Сір думала привітатись, але раніше вона спілкувалась лише подумки, тож коли відкрила рота, замість слів змогла видати лише набір звуків.

– Иийіу.

Дівчина здригнулась і нажахано подивилась на Сір.

– Що ж вони з тобою зробили, бідолашка? Давай, скоріше, поки вони не повернулись.

Тіло Сір хиталось від глибоких вдихів і видихів. І хай вона не все розуміла з того, що казала дівчина, але безпомилково впізнала те, що й сама відчувала до людей – відчуття небезпеки. Дівчина явно вважала, що на березі є хтось небезпечний і поспішала врятувати Сір від них.

– Ось так, помаленьку, ми вже майже прийшли.

Сір паморочилось у голові від купи нових запахів. Хотілось затримати дихання і пірнути у воду, але вона знала, що не зможе там вдихнути. То люди живуть, дихаючи цим? Що ж, тоді не дивно, що вони намагались відплисти на кораблях якнайдалі від такого смороду. Чи може кораблі теж так пахли, і Сір про це не здогадувалась, бо завжди затримувала дихання?

Часу було небагато, треба було шукати юнака, але Сір продовжувала хапатись за дівчину, бо переймалась, що інакше просто впаде і повзтиме. Дівчина була напруженою, а отже небезпека чатувала десь неподалік, і варто їй довіритись. Бо може саме вона врешті-решт і виведе Сір до юнака?

От тільки як це пояснити їй?

Вони вийшли до темної вулички. Сір вже впевненіше крокувала, хоча кожен доторк до землі відлунював болем. Дівчина спрямувала їх обох до подвір’я хати, усередині якої не було світла. Сір вагалась, чи варто їй заходити, але дівчина вперто її тягнула, і коли вони опинились всередині, то полегшено видихнула. Сір із сумнівом подивилась на двері.

“То невже темна хата – це безпечно, і ці кволі заслони на отворах можуть від чогось захистити?”

– Зараз, зараз, – примовляла дівчина. – Тепер все буде добре. Ти голодна?

Сір не знала, що погано бачить у людській темряві. Вона чула, що дівчина переміщається, поки говорить із нею, щось дістає і кудись ставить. Сір спробувала рушити на голос, але боляче вдарилась.

– Ох, що ж ти, бідненька. Ось так, я тебе тримаю, ходи сюди. Потихеньку. Вибач, знаю, у нас надто темно, але сама знаєш, що буде із тими, хто залишить світло і викаже, що в домі хтось є. Ти, напевно, і сама це зробила? Зранку скажеш, де твоя домівка, я допоможу дістатись.

– Аййу, – знову спробувала заговорити Сір, але зрозуміла, що на поверхні у неї це не вийде.

– О, то ти німа, – сполохалась дівчина і обережно садовила Сір на лаву. – А я думала, що то вони так тебе побили. Покажи, де болить?

Сір вже потроху призвичаїлась до темряви і бачила обриси предметів, хоча і не розуміла більшість з них.

– Сонечко, – тепло промовила дівчина, – покажи, де болить, щоб я допомогла тобі.

Болить? Як це можна показати, якщо болить все? Боляче дихати, кліпати, сидіти, ходити.

Сір підвела руку і незграбно провела рукою по всьому тілу – від горла до низу.

Дівчина знову охнула і заходилась щось шукати.

Двері раптом прочинились і до хати забігла старша за дівчину жінка. Її обличчя на мить осяяло місячне сяйво знадвору, і Сір побачила, що очі в неї вирячені.

– Скоріше! Допоможи зачинити!

– Вони вже тут? – кинулась до неї дівчина.

Сір зачудовано спостерігала за ними. Це нагадало їй ті ігри, в які вона грала із сестрами, коли вони наздоганяли одна одну. Але що із обличчями цих двох? Скидалось на те, що за ними гоняться акули.

– Так, – верескнула жінка, – я не хочу знову потрапити до них, бо…

Двері гучно розчахнулись і вони обидві відсахнулись. Досередини зайшов чоловік у розхристаній сорочці, вишкірився і оглушливо свиснув, так що Сір здригнулась разом із жінками.

– Я тут ще знайшов! Ще дві ціпоньки не встигли заховатись.

Знадвору почулись схвальні вигуки.

– Тобі допомогти їх витягнути, чи сам впораєшся?

Чоловік сплюнув.

– Сам, якщо пручатись не будуть, а ви ж не будете, ціпоньки?

Сір достеменно не розуміла, що саме відбувається, але бачила, що дівчина, яка її привела, намагається задкувати у протилежну від Сір сторону. То може дівчина думала, що саме із цими чоловіками Сір перетнулась раніше?

Перелякана жінка не помічала Сір і щосили вчепилась у дівчину.

– Будь ласка, я вже бувала на вашому святкуванні. Ви ж бачите, що це не допомогло. А вона моя кров, ми не підходимо, ми не вгамуємо морські глибини.

Сір і сама не помітила, як зацікавлено посунулась, і те, на чому вона сиділа, рипнуло. Чоловік різко обернувся.

– О, та тут ще одна! Ні, хлопці, мене на трьох не вистачить, цю вже ви беріть.

Сір відчула щось всередині, але що саме це було? Чи виглядала вона так само нажахано, як жінки? Чи зберігала спокій? У неї паморочилось в голові від слабкості, і вона трохи тремтіла, певно, що від холоду, але все ж достеменно не могла визначити, що саме з нею відбувається. Чи від того, що вона тепер мала людське тіло, чи мала вона ті ж самі почуття, що й люди? До цього вона була впевнена, що вони з людьми різні, бо її ніколи не приваблювало те, від чого вочевидь ті були у захваті. Вона навіть не була певна щодо того, чи вірно розуміє, що таке захват.

А тому коли до хати увійшов кремезний чолов’яга, від вигляду якого заскиглили жінки, і попрямував до неї, то вона не знала, що треба робити, і просто спостерігала за тим, як він наближався.

– Яка красунечка! Диви, геть від страху заклякла? А ну…

Він підхопив її і перекинув через плече. З неї зісковзнула тканина й тіло одразу затремтіло від холоду.

– О, – гиготнув перший чоловік. – То вона вже готова! Весь вечір на нас чекала, га?

– Ні! Не чіпайте її! Її вже сьогодні ловили, – вигукнула дівчина, але більше нічого не встигла сказати, бо отримала гучний ляпас.

– Мовчи і краще йди своїми двома, якщо не хочеш, щоб і тебе так несли дупою догори! – він вишкірився. – Бо я такою дупцею ділитись не збираюсь. Хіба що коли втомлюсь.

Здається, дівчина зомліла, але далі Сір не бачила, бо її вже винесли на вулицю під радісне улюлюкання.

– А ця дійсно нічогенька! Має сподобатись нашому хлопчику, а то для нього геть красунь не залишилось.

– Чула, лялю? Може й дійсно тебе спочатку нашому принцу запропонувати?

Сір не була впевнена, що звертаються саме до неї, тому нічого не спробувала сказати. Тим паче, що її більше займало те, як незручно, виявляється, людям бути вниз головою. У воді у неї такого дивного почуття ніколи не було.

Її всадовили у щось дерев’яне, схоже на човен, тільки на колесах, і одразу зв’язали руки. Кілька чоловіків почали її обмацувати, чим не заважали їй себе вивчати. Від них пахло морем і чимось різким. Де сів той, що приніс її сюди? Всі чоловіки були їй на одне лице, як вони один одного розрізняли? Вона могла виокремити хіба що юнака у темному одязі, що сидів навпроти неї і також був зі зв’язаними руками. Сір піймала його погляд. На відміну від всіх навколо, він не шкірився і виглядав сумним.

– Що, святенник, і тобі запала в душу краля? – якийсь чолов’яга ущипнув Сір за груди, і та несподівано для себе сіпнулась. – У ваш монастир такі певно не заходять, а цицьки ти мабуть лише у мамці своєї бачив, коли та тебе годувала.

Юнак нічого не відповів і відвів погляд.

З хати вивели жінок і потягнули до іншого човна на колесах, у той час як човен із Сір погойдуючись рушив кудись, слідом за великими тваринами, що везли його. Вона пожадливо вивчала все навколо. Їй трохи заважали пута на руках, але вона була певна, що на світанку їй стане сил розірвати їх, бо у своїй природній подобі вона значно сильніша.

Того, кого вона шукала, не було серед чоловіків на човнах. Вулиці були незвично порожні, бо зазвичай вона здалеку бачила більше життя та вогнів на березі. Але вона жодного разу не підпливала близько під час повні, то може й тут є якісь свої ритуали? З того, що вона бачила, поки їхала, це походило на “пливи-ховайся”, от тільки тут чоловіки шукали і ловили жінок.

– Схаменіться, – стиха промовив юнак у чорному, – не робіть задуманого.

– Не робити? – перепитав його чоловік, що спрямовував тварин, які везли човен. – То може знаєш кращий спосіб вгамувати морські глибини? Ми робимо це щороку і дівки самі приходять, але попереду важливий сезон і принц зажадав сильнішого ритуалу.

– Це не ритуал, – ледь не плакав той, кого тепер і Сір для себе називала Святенником, бо може це його ім’я? – Ви ж просто ґвалтуєте їх.

– Ну, то хай розслабляться, – сплюнув інший чолов’яга. – Морські королеви жорстокі, то хай бачать, що ми з ними зробимо, якщо вони тільки спробують завадити нам рибалити та торгувати. Що, кралю? Чого вирячилась?

Її вираз обличчя змінився? Мабуть, вона не очікувала почути про морських королев. Це про них із сестрами? Люди щось роблять, щоб вони були до них добрішими? Вона відчула, як всередині щось клекоче і підіймається нагору, тож розкрила рота і видала нові для себе звуки.

– Диви яка пришелепкувата! З кого смієшся, кралю?

– Хлопці, у мене від неї мороз поза шкірою. Може, не будемо таку із собою брати? Що як навіжена не вгамує море?

– Та вона прикидається! Диви на її цицьки – думаєш, принц не розізлиться, як дізнається, що ми йому таку не привезли? Хай хлопчик тішиться, в місті і так вже дивитись особливо нема на кого, одні товстухи та шльондри з розтягнутими дірками.

Звуки, що вона видавала, стишились. На свою радість, Сір побачила, що її везуть додому, бо човни на колесах прибували на берег. Чоловіки вистрибували з них, підхоплювали дівчат, які то сміялись, то опирались, і разом прямували до великого корабля – одного з тих, на яких Сір так часто бачила того юнака.

– Готова, кралю? – підхопив її чолов’яга ліворуч.

Святенник намагався опиратись, але його теж потягнули до корабля.

– Та не пручайся, малий. Таку тобі дівку тобі підберемо, що ти по-справжньому пізнаєш свого Бога.

Сір посміхалась. Мабуть, це називається у людей радістю, всередині ніби народжувалась пісня, слів якої вона ще не знала, але вже слідувала за мелодією.

– Хутчіш! – гукали з корабля. – Його Високість наказує відпливати!

– Ну аякже, половину ночі на лови змарновано, – сказав той, що ніс Сір, і та не могла з ним не погодитись. На якусь мить їй подумалось, що може юнак так само шукав її, як і вона його? Так само відчував, що це важливо – побачитись. Може саме тому останнім часом він бував у морі все частіше?

Вони вже підіймались трапом і Сір нетерпляче зарухалась, відчувши, що вода близько.

– Так, а ну спокійно мені тут! Звідси вже нікуди не дінешся, поки тебе не відпустять!

– Ого, яка красуня! Це принцові?

– А кому ж ще? А далі вже як дозволить, то і ми доторкнемось до прекрасного, – засміявся чоловік. Вона не бачила, із ким саме він розмовляв, але відчувала, як її роздивляються. Навколо плакали жінки, і на цей раз Сір вже була переконана, що тут відбувається щось не те. Як би їй не було радісно від того, що поряд вода і ніч скоро закінчиться, а отже вона повернеться додому, але їй все більше було недобре від того, як плакали жінки. Нащо їх тут збирають? Що це за свято чи то пак ритуал, на який їх тягнуть?

Чоловік зупинився, але не опустив її, тож Сір продовжувала бачити підлогу і власне волосся, а також дупу того, хто її ніс. І коли вона намагалась роздивитись по сторонах, то він із силою стряхував її, так що вона знову відчувала нудотуі. Чи довго її людське тіло витримає у такому положенні? Чому не всіх жінок перекинули через плече? Чи це частина ритуалу?

Вони гойднулись і корабель рушив.

– Брати мої! – пролунав голос, і Сір ледь втрималась, щоб не почати вириватись, бо говорив той самий юнак, вона впізнала його по тому, як все відгукнулось у ній. Вона таки знайшла його! – Сьогодні ми зібрались у цю останню повню весни, щоб благословити наші подорожі! У давні часи мало хто з моряків повертався додому, бо цьому заважали морські королеви. І лише після того, як ми почали робити наш ритуал, королеви нарешті зрозуміли, хто насправді володіє цими водами і більше не турбували нас. А отже, ми зробимо цей ритуал і сьогодні. Так, як робили наші батьки і батьки наших батьків. Ми покажемо, що чоловіки володіють жінками і приборкують жіночий норов так само, як робимо це із морськими водами.

– Не всі чоловіки такі, – стиха промовив Святенник десь збоку, але його все одно почув юнак.

– О, отче, то ви вирішили до нас доєднатись? Раді вас бачити. Хочете розпочати?

Чоловіки навколо розсміялись. Сір не зрозуміла жарту, але вона й раніше не була сильна у жартах людей. Вони їй здавались безсенсовими і вислизали з її розуміння, так само як дрібні рибки крізь пальці.

– Ні, – сміливіше сказав Святенник. – Я тут, бо хочу вас зупинити! Ви коїте страшний гріх! Не існує ніяких морських відьом, ви лише вдовольняєте темряву ваших сердець. І ви, принце, можете покласти цьому край – прямо зараз! Покайтесь і відпустіть бідолашних жінок!

Чоловіки вибухнули сміхом.

– Бідолашних? – перекричав їх юнак. – Отче, ви ж ніколи тут не бували, то може хоч подивитесь? Чи відомо вам, як звучить насолода? Повірте, вони самі цього прагнуть, і ми вдячні кожній з вас, наші любі, що ви виконуєте свій обов’язок перед королівством. І наші столи будуть повними рибою весь рік!

«Рибою?» – подумала Сір. Їй все менше подобалось бути тут, але вона хотіла додивитись до кінця, щоб знати, який саме ритуал задумали люди. Бо у ніч повні здійснюються щирі бажання її народу, тепер вона це точно знала, але що як повня чує й людей? Невже саме тому вони ловлять так багато мешканців моря?

– Якщо Бог і існує, – продовжував тим часом юнак, – то як Він допускає існування мерзенних морських королев?

– Але це лише казки, – знову спробував Святенник, і Сір почула дивний звук, наче хтось затискає йому рота.

– Морські монстри реальні, і те, що їх давно ніхто не бачив – то лише на користь ритуалу. Тож залишайтесь, отче, і подивіться самі. А як схочете, то і доєднуйтесь. Впевнений, тут буде хтось і вам до смаку. А тепер, друзі мої, я бачу, що ви прийшли з дарами, то чи не піднесете ви їх?

Чоловік із Сір на плечі пішов вперед. Її скинули з плеча, і вона боляче впала на незвичні їй ноги. Той, хто ніс її, присів, щоб розв’язати їй руки, після чого встав позаду. Поряд з нею опустили ще кілька жінок, але юнак їх ніби не помічав. Він зустрівся із Сір поглядом і зачудовано нахилився до неї.

– Це звідки до нас така краса? Я тебе раніше не бачив.

– Вона не говорить, – поспішив додати чоловік. – Може, й німа.

Від цього очі принца дивно зблиснули.

– То я потурбуюсь про те, щоб вона сьогодні заспівала. Всі інші вільні, а ця – моя.

Він нахилився, щоб підхопити її, і все всередині неї потягнулось до нього. Раптом всі звуки навколо стишились, і наче здалеку вона чула крики жінок, сміх чоловіків, щось схоже на удари. Як би їй не було цікаво, що саме відбувалось із іншими, у цю мить вона цілковито була із принцом. Тремтіла у його обіймах, горнулась до нього, поки він ніс її в глибину корабля.

Дуже скоро вона опинилась у тій самій кімнатці, до якої заглядала і бачила принца із жінкою. Яким же довгим був шлях сюди. Вона уявила, як побачить крізь отвір схід сонця, стане собою і вислизне додому. Все складалось краще, ніж треба.

Принц незграбно кинув її на щось тверде, і вона скрикнула від болю.

– Яка ж ти гарна. Чому я не бачив тебе раніше?

Він пожадливо роздивлявся її, ніби збирався з’їсти. То може, в цьому і полягав ритуал? Що чоловіки їли жінок? Але юнак похапцем стягнув з себе одяг, і Сір знову побачила той дивний плавник. О, так його і не доведеться вмовляти, він сам зробить те, що так її тоді зацікавило.

– Ти ж розумієш, як тобі пощастило? Як будеш гарно поводитись, то із тобою буду лише я. Пручатимешся – і я віддам тебе іншим.

Сір уважно дивилась на нього. Їй здавалось, що її погляд бентежить його, бо на відміну від того випадку, який вона бачила, він дещо завагався.

– Ти ж знаєш, що зараз буде?

Чи він питав у неї дозволу на щось? Все рівно вона не зможе відповісти, а отже вирішила просто продовжувати дивитись.

Юнак опанував себе і виструнчився.

– Суть ритуалу у тому, що ми, чоловіки, пануємо над жінками, а тому ви коритесь і виконуєте все, що ми забажаємо. А тому будь хорошою дівчинкою.

Він кинувся на неї і з силою стиснув її такі чутливі у людській подобі груди. Сір знову скрикнула, за що отримала ляпас. Судячи із криків ззовні, інших чоловіків крики жінок не зупиняли.

– Дивись на мене, бо ти жадаєш мене. Бо я найкращий. Бо тобі пощастило бути обраною мною.

Вона подивилась на нього і дійсно відчула, як новий для неї голод, зародок якого вона відчула тоді, коли споглядала за принцом із жінкою, почав посилюватись. Чи це було тим самим жаданням? Але чому тоді так боляче?

Юнак став намагатись простромити її своїм плавником і Сір зрозуміла, що не хоче цього. Вона із силою звела стегна, але принц не дав їй це зробити.

– Я сказав слухатись!

Він увійшов в неї і від цього болю її тіло вигнулось, рот відкрився і зсередини раптом линув прекрасний звук. Сір віддалась цьому звукові, відчувши насолоду від того, що може так співати. Чому вона ніколи не робила цього раніше? Невже ця радість жила в ній завжди?

Звук наче вирвався із неї і застиг у повітрі. Сір глибоко дихала і розсміялась, бо відчула, що може знову заспівати, якщо захоче.

І тут вона збагнула, що ніхто вже не лежить на ній. Вона сіла і побачила, що принц сидить навпроти і притискає руки до вух. Він з жахом дивився на Сір, а вона нарешті зрозуміла, що за жага вела її вперед. Бо принц таки мав те, що могло втамувати її голод.

Вона кинулась на нього і стала руками і зубами шматувати його груди. Він кричав, але був надто слабкий від її пісні. А вона продовжувала пробиратись до жаданого, жалкуючи, що вона все ще у людській подобі, бо її справжні руки сильніші, а пальці гостріші. Вона встала і роззирнулась, побачила щось металеве, схопила і почала допомагати собі.

– Нііііі, це ж виделка! Припини, що ти роб… хххххх…..

Більше він нічого не казав, лише захлинався кров’ю. Сір не звертала уваги, бо нарешті відкинула шматки плоті, що заважали і побачила його – гаряче людське серце. Це саме за ним вона прийшла. Саме серце принца своїм стукотом манило її з глибин. І лише воно втамує її голод.

Вона знову підвелась, і попри біль від дотиків, із силою вдарила ногою по ребрах принца, щоб переломити їх. Той заволав, але на радість Сір ще був живим, бо серце несамовито билось – так само, як коли він був у той день із жінкою. Вона розсунула поламані кістки, облизнулась і припала вустами до гарячого серця.

Як же воно їй смакувало! На мить зникли всі звуки, запахи, зник біль. Залишилось лише серце, яке наповнило її не лише своїм теплом, а й якоюсь новою і водночас забутою силою. Колись її народ міг смакувати такими ласощами частіше.

Тіло принца кілька раз здригнулось і завмерло. Сір розчаровано відсторонилась. Як жаль. Якби він себе гарно вів, то вона була б лише із його серцем. А він помер надто швидко, тож їй доведеться задовольнитися й іншими людьми на кораблі.

Вона підвелась і згадала крики жінок. Прислухалась до себе і зрозуміла, що жіночі серця не так смакували б їй. Але це нічого, чоловіків тут вдосталь.

І не лише для неї.

Вона поволі вийшла з кімнати. Йти вже було не так боляче, бо з’їдене серце зцілило її від болю.

Вона нікого не бачила і ніхто її не зупинив, поки вона виходила на палубу. Там вона побачила чоловіків, що лежали і затуляли вуха. То її пісня лунала так далеко? Що ж, вона радо заспіває її знову.

Жінки навколо кричали, але вже від жаху, бо бачили Сір у крові. Вона посміхнулась їм, підійшла до борта, подивилась у воду і дозволила пісні знову линути з неї.

Вона співала і співала, а коли спинилась, то побачила, що навколо корабля зібрались її сестри.

Вони все згадали. Вони відчули той самий голод. І сміливо рушили на корабель, знаючи, що можна не переживати, чи зможуть дихати.

Бо у ніч повні можливо все.

Дуже скоро палубою текли ріки крові. Сір випила ще два серця, поки вдовольнилась, тож спокійно роздивлялась, як її сестри втамовують голод.

– Ти серед них головна?

Сір обернулась і побачила дівчину, подібну тій, що привела її до своєї хати. А може це вона і була? Люди на диво схожі. Та тремтіла, але все ж продовжувала говорити:

– Якщо ми пообіцяємо, що кожної повні привозитимемо вам чоловіків, ви нас відпустите?

Сір та її сестри і так не збирались чіпати жінок, бо ті були несмачні, але чому б і не отримувати бажане так легко? Тому вона кивнула.

– А… А чи буде тоді море спокійним?

Сір замислилась. Люди так люблять легенди і чудернацькі правила.

Вона простягнула руку і торкнулась дівчини. Ту ледь не вивернуло, бо тепер і на ній була кров.

– Тобто… Тільки жінкам можна плавати?

Сір кивнула.

Дівчина полегшено видихнула, незграбно присіла, і поспішила до жінок, що тримались купкою осторонь від бенкетування морських королев.

Світлішало і Сір відчула, що от-от стане собою. Це не могло не радувати, адже бути людиною їй геть не сподобалось.

Ще декілька чоловіків залишались живими. Серед них був і Святенник, який розгублено роздивлявся навкруги. Бідолашний. У що б він там не вірив, сьогодні його віру було знищено.

Але Сір хотіла віддячити йому за те, що він не хотів робити їй боляче. Їй захотілось показати йому свій світ, щоб він остаточно переконався, що морські королеви не вигадка і що їхнє королівство прекрасне.

Вона наблизилась до нього і він спантеличено поглянув на неї, готовий до того, що вона може з ним зробити.

На його подив, вона простягнула до нього руку. Він покірно прийняв її і підвівся.

Із першим променем сонця, Сір почала перетворюватись на себе. Вона обійняла Святенника, разом із ним перехилилась за борт і шубовснула у воду.

Вона знала, що довго без повітря він не витримає, тож поспішала до глибин, насолоджуючись своєю силою, плавністю свого хвоста, вдиханням без болю.

Він побачив неймовірно гарні поля водоростей.

Він побачив ошатні палаци.

Він побачив, як маленькі морські королеви граються разом із рибками.

І він майже не відчув, як гострі пазурі роздирають йому груди.