Краса — дорого, але дієво

Жінка схилилася до обличчя доньки, надійно затиснутого в лещатах. Страшно всміхнулася, вимальовуючи маркером трафарет для чергового витвору мистецтва. Дівчина хотіла заплакати, але не могла — сльози не з’являлися через препарати, які блокували абсолютно все, що могло зашкодити роботі, й робили лице схожим на пластик. Синювате від постійних побоїв тіло було туго стиснуте шкіряними ременями. Препарати не знеболювали, тому кожен рух, кожна спроба вирватися з пекельної машини, відлунювала нестерпним болем.

— Хоче тебе, а не мене, — прискаючи слиною, говорила матір. — Ти ж малолітнє стерво, зіпсувала мені життя!

Коли холодне лезо торкнулося обличчя, з грудей дівчини вирвався стогін. Вкрите мурашками тіло інстинктивно здригалося, намагаючись уникнути болю. Вона хрипіла й виверталася. Ремені вгризалися в шкіру, з подовгастих ран струменіла кров. Тіло билося в конвульсіях настільки сильно, що, здавалося, зафіксована шия мала от-от зламатися.

Роботі жінки це не заважало — її цікавило тільки обличчя. Вона робила це десятки, якщо не сотні разів. Професійна рука м’ясниці знімала шар за шаром, намагаючись не пошкодити молоду шкіру. Єдине, що приносило дискомфорт — хрипи й стогони, які ставали все слабшими, аж поки дівчина не втратила свідомість.

***

Червоне. Металевий смак десь в горлі. Біль. Розливається головою й тілом. Перед очима зморщене тіло жінки, штучно підтягнуте операціями. Вона ледве стоїть на ногах від гніву. Бах! Бах! Бах! На руках з’являються нові подовгасті синці. Зарядне від телефона. Болить!

— Сука, та за кого ти себе маєш? — слина брискає в різні сторони. — Якого хуя ти полізла до нього? Він мав вибрати мене! МЕНЕ!

— За що ти так зі мною? Ми кохаємо одне одного, — дівчина не впізнає свого голосу, той звучить нікчемно і жалюгідно. — Лиши нас в спокої!

Удар за ударом. Хапає за волосся і тягне кудись. В голові паморочиться. Волосини падають на підлогу одна за одною. «Сука, краще б аборт зробила, — продовжує кричати жінка. — Нахуя мене провокуєш? Казала ж, блять, сиди тихо і не рипайся». Сама винна. Сама винна. Сама винна.

Обличчя затиснуте в лещатах. Дівчина бачила це багато разів до того. В голові грає нав’язлива пісенька з реклами: «Чоловік обрав суперницю? Не біда, ми допоможемо отримати її обличчя. Дорого, але дієво!» Дорого, але дієво. Суперниця. Мамо, за що ти так?

***

Жінка розв’язала ремені й натиснула на кнопку — лещата розтиснулися. Її донька знесилено розплющила очі й доторкнулася до того, що було обличчям. Провела рукою по стриженому волоссю. Рана пульсувала й боліла. Кров від препаратів миттєво припікалася, мовби намагалася відтворити шкіру. Здавалося, очі от-от виваляться з-під дрібних залишків шкіри й покотяться підлогою.

Спогади пролітали один за одним. Тілесний біль поступово згасав, поступаючись пусткою всередині. Препарати переставали діяти. Сльози повільно викочувалися й замість полегшення приносили ще більше страждань.

Жінка мугикала під носа дурну нав’язливу пісеньку з реклами. «Змогла підкорити світ! Дала красу стільком жінкам! І зараз, зараз зможу знову стати молодою й привабливою», — думала, поки натирала новий протез спеціальними оліями.

Дівчина важко піднялася на лікті. Поруч лежали скривавлені тампони, залишки препаратів, рукавички і… скальпель. «Яка недбалість», — промайнуло в її голові. Зважила його в долоні. Холод обпікав пальці. Здавалося, надавав якоїсь чудодійної сили.

Вона склала те, що залишилося від рота, в щось на кшталт кривої посмішки, напружила легені, зробила різкий ривок вперед і щосили закричала. Скальпель глибоко занурився в спину матері. Та поточилася, навалилася на умивальник і впала.

Дівчина відступила. Побачила ножа, що лежав на столі з рештою інструментів, одразу ж вхопила. Жінка перевернулася, намагаючись встати. Її обличчя скривилося, мовби у дитини.

— Доню, люба моя, за що ти так з мамою? Ти ж у мене хороша. Не роби мені більше боляче, давай обробимо рану. Ми ж зможемо подружи… — договорити не змогла. Один точний удар і з горла матері разом з кров’ю перерізаної сонної артерії вирвався хрип. Тіло конвульсивно здригалося, поки врешті не втратило життя.

Дівчина підняла з підлоги маску, яка колись була її обличчям, й викинула в смітник. Глянула на слоган, витиснений на ручці ножа: «Краса — дорого, але дієво». Відкинула його подалі й сплюнула на підлогу.

— Ми ніколи не були суперницями. Я любила тебе, — промовила й присіла поруч з трупом, відчуваючи слабкість, яка поступово навалювалася на тіло.