Та сама жорстока авторка: інтерв'ю з Поліною Кулаковою

Сьогодні в гостях у Бабая Поліна Кулакова, письменниця, одна з найпопулярніших трилеристок країни, авторка, яка починала в часи, коли про мейнстрім темних жанрів можна було тільки мріяти. На початку жовтня у видавництві «Темпора» вийшов її сьомий роман «Фінальний драфт», з чим ми її і вітаємо!

Бабай: Поліно, чим «Фінальний драфт» вирізняється поміж вашого доробку і які у вас з цією історією стосунки, яке місце вона займає у вашому серці?

Поліна Кулакова: У «Фінальному драфті» є кілька речей, які, на мою думку, вирізняють цей текст серед попередніх. Насамперед — відсутність вираженої соціальної складової, яка часто є важливою частиною моїх романів. Тут її практично немає. Натомість є трохи гумору, небагато відвертих сцен і навіть іронічна гра з жанровими кліше. Для мене ця книжка є особливою, бо я працювала над нею в дуже складний період проживання втрати мами та рідного брата. Цей текст подарував мені певну втечу від реальності, і я сподіваюся, що він стане чудовим відпочинком для моїх читачів.

Бабай: Ви вболіваєте за жанр та активно просуваєте саме український трилер. Зокрема проводите тематичний читацький клуб, а недавно уклали міжавторську збірку трилерних оповідань для видавництва «Фабула». Розкажіть про ці проєкти детальніше.

Поліна Кулакова: Як читачка я завжди стежу за новинками української літератури, особливо у своїх улюблених жанрах. Постійно відкриваю нові імена й охоче ділюся цими відкриттями з підписниками у соцмережах. У своєму невеликому клубі з промовистою назвою «Той самий жорстокий книжковий клуб» я свідомо уникаю гучних бестселерів. Натомість намагаюся пропонувати щось менш масове, і, звісно, книжки українських авторів. Ми вже мали чудові обговорення «Стахановського руху» Романа Буданова, «БДСМ. Будь доброю, слухняною і милою» Альони Рязанцевої, а також трилера «Порожній пазл» Дмитра Палія. Наші зустрічі проходять онлайн, а спілкування — у Telegram-каналі. У листопаді читаємо нордичний нуар, детективний трилер «Омана» Марії Адольфсон. Клуб повністю безкоштовний і відкритий для всіх охочих.
Щодо збірки, то ідея з’явилася з відчуття, що українських трилерів у книгарнях досі замало. Разом із видавництвом «Фабула» ми розробили концепцію спільної книжки, до якої увійдуть сім напружених історій — від трилера до горору. Це будуть окремі завершені оповіді, але їх об’єднають спільні мотиви. Поки що не можу розкривати всі деталі, але серед авторів будуть як ті, хто послідовно працює в темних жанрах — наприклад, Віктор Янкевич чи Дмитро Палій, — так і письменники, для яких створення трилеру чи горору буде новим досвідом. Плануємо видати збірку навесні, до «Книжкової Країни». Офіційний анонс із назвою, обкладинкою та повним переліком авторів з’явиться, мабуть, вже після Нового року.

Бабай: У романі «Усі їхні демони» ви торкаєтеся теми алкоголізму та його пагубного впливу на родину, у «Проти ночі» — самоідентифікації та несприйняття “інакшості” близьких, у «Дівчині, яку ми вбили» мова про відповідальність та покарання. У кожному творі гостросоціальні питання стають одним із ключових рушіїв історії. Як саме створюються ваші романи — спочатку обдумуєте тему, яку б хотіли обговорити з читачем, чи починаєте з сюжету, а тема сама згодом підтягується з підсвідомості? Розкажіть про ваш процес творення.

Поліна Кулакова: Залежить від конкретного тексту. «Усі їхні демони» та «Проти ночі» я задумувала саме як соціальні трилери, із чітко визначеними темами та формою. У решті книжок соціальна складова, якщо вона є, то радше допомагає глибше розкрити персонажів. Насправді я починала свій шлях із короткої соціальної прози, тому ця тема органічно залишилася зі мною донині, й стала певною моєю «фішкою».
Кажуть, що письменники поділяються на два типи: садівники і архітектори. Я щось середнє. Ніколи не працюю чисто на натхненні, і не сідаю за текст, доки не маю окресленого плану, але в той же час у мене перед очима нема розписаної стіни з повною архітектурою майбутньої книжки. Мені вистачає окремого документа, де я накидаю план, і кількох стікерів з важливими деталями над робочим столом. Письмо для мене — це щоденна рутина, яка потребує тиші, усамітнення та кави.

Бабай: Чи є шанси, що Поліна Кулакова колись напише горор? І якщо так, то яким він буде?

Поліна Кулакова: Як читачка я дуже люблю горор, але у власній творчості більше схиляюся до трилера. Не обіцяю, але й не відкидаю, що з часом це може змінитися. Зараз я якраз на початку роботи над новим сюжетом, і там буквально проситься горорна складова. Цю книжку я створюю у співпраці з видавництвом, яке звернулося до мене із запитом на трилер для молодої аудиторії. Я одразу погодилася, бо мені справді цікаво спробувати себе в цьому форматі. Тим паче, серед моїх читачів є чимало старшокласників і студентів — мене час від часу запрошують на зустрічі в школи та університети — тож хочеться написати історію безпосередньо для них. Для мене це буде певний експеримент і, можливо, новий етап у письменницькій кар’єрі. Якщо все вдасться, читач отримає динамічний, напружений трилер про групу студентів, які опиняються в моторошній пастці в одному з містечок на Заході України.

Бабай: Яким ви бачите розвиток гостросюжетної та темної літератури в Україні? Чого вам не вистачає у видавничій галузі, як письменниці і як читачці?

Поліна Кулакова: Мені здається, що уся жанрова література зараз активно розвивається. З’являються нові імена, видавництва анонсують цікаві дебюти. Я вже перестала встигати за цими анонсами! Проте трилеру, горору й науковій фантастиці, на мою думку, все ще бракує уваги та ширини полиці. Думаю, тут питання не в самих текстах, а радше у запиті аудиторії, і у тому, що темні жанри апріорі не можуть бути на стільки універсальними та масовими, як припустимо романтичне фентезі. Хотілося б, щоб у нас більше зростала довіра до українських авторів, а також з’явилися окремі премії для жанрової літератури, де б не доводилося конкурувати з умовною високою полицею. Щось на кшталт «Г’юґо» чи «Неб’юла». Так, ми маємо «Книгу року BBC» і чудову ініціативу від книгарні «Є» — премія «Своєї полиці», але потрібно ще, потрібно більше. Премія — це ж про зростання довіри, а ще увага ЗМІ, блогерів, читацької спільноти. Згадаймо успіх «Танців з кістками»: прекрасний трилер, який, можливо, не став би бестселером, якби не «Книга року BBC».

Бабай: Ви одна з небагатьох авторок, які зробили письменство основним заняттям. Наскільки важко заробляти професією у 2025 році жанровому письменнику, скільки книжок потрібно одночасно мати у продажу, щоб роялті компенсувало середньостатистичну зарплату пересічного українця?

Поліна Кулакова: Зараз мій дохід з книжок лише трохи перевищує мінімальну зарплату в Україні. Цього, авжеж, замало, аби прогодувати родину, але для письменників є ще інші можливості заробити окрім роялті. Наприклад: гонорари за виступи, рецензування рукописів тощо. Коли я вирішила поставити кар’єру на паузу, то зробила це свідомо й маючи підтримку. Насправді це замкнене коло: щоб добре продавалися книжки, треба бути максимально залученою у літпроцес. А якщо працюєш на повний день — часу на це бракує. Втім, така ситуація не лише в Україні. Навіть за кордоном лише одиниці живуть винятково з письма. Заробити на творчості можливо, але потрібно дуже постаратися, тому сідати писати заради грошей я б точно не радила.

Бабай: Сумарний наклад романів «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка та «Танці з кістками» Андрія Сем’янківа наразі перевалив за 300000 примірників. На вашу думку успіхи зазначених видань це окремі феномени, які трапляються раз на кілька років, чи й інші автори темної жанрової прози в найближчому майбутньому можуть розраховувати на щось подібне? І від чого залежить успіх?

Поліна Кулакова: Успіх залежить від багатьох чинників: якість тексту, його універсальність, піар, особистість автора, видавництво. Рецепту успіху не існує. Темним жанрам складніше конкурувати з масовими романами, бо їхня аудиторія вужча. Але навіть чудові книжки не завжди отримують належну увагу — і це не свідчить про їхню слабкість. Те, що сьогодні деякі українські трилери продаються сотнями тисяч примірників, — чудовий знак. Наш ринок росте, розвивається, а отже завтра бестселерами можуть стати більше тайтлів.

Бабай: Що можете порадити авторам, які починають працювати з жанром? Як не програти змагання за читача іноземним письменникам? Як не втратити мотивацію?

Поліна Кулакова: Я переконана, що нам взагалі не варто змагатися з перекладами, а просто продовжувати робити свою роботу, розвиватися, доповнювати полиці книгарень українськими іменами. Навіть у багатьох країнах світу читають багато перекладів, і це нормально. Але читач після Тесс Ґеррітсен цілком може взяти до рук книжку українського автора, наприклад: Віктора Янкевича, Дмитра Палія, Ярину Вовк, Данила Клочка, тандем авторів Анастасії Нікуліної та Олега Бакуліна, та ще багато інших. Всім не стати супер відомими і не потрапити до списків «Форбс». Важливо знайти свій унікальний голос, говорити з читачем про те, що важливо саме для тебе і для нього, у нашому контексті. Якщо звертатися до майбутніх авторів трилерів, то я би порадила озброїтися знаннями, набратися терпіння, сміливості, і обов’язково бути відвертим у тому, що ти пишеш.

Бабай: Поговорімо про підтримку. Чимало авторів об’єднуються у невеличкі клуби, в яких обговорюють різноманітні теми пов’язані з видавничим процесом, фанатами, натхненням і так далі. Чи є така група підтримки у вас? Чому письменникам важливо гуртуватися? Чи можна такі процеси назвати певним культурним феноменом, який сприяє розвитку літератури загалом?

Поліна Кулакова: Не дарма кажуть, що людині потрібна людина, а письменники теж люди. Якщо говорити про мене, то я маю невелике, але дуже надійне коло колег. Автору доводиться багато часу проводити наодинці з текстом, тому важливо мати тих, хто розуміє твій шлях, й підтримає. Окрім емоційної підтримки, це також стимул до розвитку через здорову конкуренцію, а ще можливість співпраці — спільні заходи, промоції, взаємна підтримка аудиторій. Зараз таку компанію можна з легкістю знайти через соціальні мережі, а ще є шанс познайомитися на презентаціях чи фестивалях. А ще авторам, які вже мають видані або анонсовані книжки, можна приєднатися до спільноти вищезгаданої «Своєї полиці». Там теж класне безпечне ком’юніті, яке розростається мало не щодня. Там автори мають змогу не лише спілкуватися один з одним, але й долучатися до активу «Своєї полиці», на кшталт марафонів, спільних читань, письменницьких нетворкінгів.

Бабай: Якби ви мали можливість почати все спочатку, то, враховуючи роки досвіду, що б ви зробили інакше у своїй кар’єрі?

Поліна Кулакова: Мабуть, дебютувала б пізніше. Мій перший трилер вийшов у 2014 році, коли інтерес читачів та видавців до української жанрової літератури був значно меншим, ніж зараз. Тоді не було розвинених соцмереж, такої кількості книжкових фестивалів, блогерів, класних книгарень, можливостей для навчання. Сьогодні молодим авторам значно легше заявити про себе — і я по-доброму їм заздрю. Навряд чи тепер хтось з редакторів видавництв може написати тобі листа-відмову, в якому назве тебе психічно хворою через те, що твоя книжка про вбивства. Озираючись назад, бачу, скількох помилок можна було уникнути, маючи ті інструменти, що доступні тепер. Зараз легше отримати знання і відтак якісніше попрацювати над своїм текстом.
Яскравий приклад — перевидання мого дебюту. В 2014 році «Я пам’ятатиму твоє обличчя» вийшла тиражем у 500 примірників, які продавалися більше року. Було багато негативних відгуків, тож я думала, що це погана книжка. Але у 2023 році її перевидали у новій редакції (сюжет лишився без змін) значно більшим накладом, і тепер ця книжка отримує купу прекрасних, захопливих відгуків.

Бабай: Ви часто відвідуєте фестивалі та літературні заходи. Наскільки важлива ця частина письменницького життя для вас? Наскільки важливе спілкування наживо зі своїми читачами?

Поліна Кулакова: Чим частіше з’являєшся в інформаційному полі — тим частіше про тебе згадують. Із фестивалями та публічними виступами те саме. Я постійно помічаю: варто взяти участь у якійсь книжковій події, як одразу починають надходити нові запрошення. Живе спілкування має величезне значення для письменника. Це чудова можливість показати себе, познайомитися з людьми й дати їм можливість відкрити тебе для себе. Зростає зацікавлення до твоєї творчості, формується довіра, емоційний зв’язок. Якщо йдеться про події в книгарнях — там ми не лише зустрічаємо нових читачів, а й знайомимо книгарів зі своїми текстами, тим самим допомагаючи майбутнім продажам. Окрім цього, для мене такі зустрічі ще й потужне джерело мотивації. Вони надихають, заряджають енергією і нагадують, навіщо ти взагалі пишеш.

Дякуємо Поліні Кулаковій за гарну розмову, а читачів закликаємо підписуватися на авторку в соцмережах, долучатися до читацького клубу, читати трилери та шанувати темну літературу.