Прощальний обряд Ворренів

4 вересня 2025 року в кінотеатрах країни стартував показ фільму «Закляття 4: Останній обряд» — це завершальна частина великої франшизи, всесвіту, що виріс на ґрунті реальних справ подружжя Ворренів.

Заключний фільм розкаже про останню справу у кар’єрі подружжя, яка «кладе всьому край», бо стає не просто боротьбою з демоном, а пробуджує задавнені страхи і зачіпає особисте.

Наразі франшиза налічує дев’ять фільмів. Чотири частини «Закляття» — це основна лінія з сімейством Ворренів (саме так, адже сценаристи не обділили увагою і дочку подружжя); тут основна увага на справах, які свого часу розслідували реальні прототипи героїв, Ед та Лоррейн Воррени. Та п’ять фільмів, що є доповненням всесвіту і відгалуженнями від основної сюжетної лінії, в них увага зосереджується на природі зла, з яким довелося зустрітися Ворренам. Це фільми про демонічну ляльку Аннабель: «Аннабель», «Аннабель: створення», «Аннабель повертається додому», а також два фільми про демона Валака: «Черниця» та «Черниця 2».

Деякі фанати франшизи зараз можуть закинути, що до всесвіту «Закляття» входить ще один фільм — «Прокляття Ла Йорони». Адже в переліку творців фільму імена Майкла Чавеса, Джеймса Вана та Гарі Добермана. Крім того, там є персонаж з «Аннабель», якого грає той самий актор, що й в «Аннабель» (Тоні Амендола), там є й сама лялька Аннабель.

І хоча «Прокляття Ла Йорони» ніколи не позиціонувався, як частина всесвіту «Закляття», через означені збіги його часто долучають до нього. Режисер Майк Чавес в інтерв'ю для Entertainment Weekly пояснив, що «Прокляття Ла Йорони» не є частиною франшизи, а причиною такої плутанини стало бажання творців фільму закласти великодки для фанів. Це ніде не анонсувалося, мало стати несподіванкою для глядачів. Та на прем’єрі ведучий помилково виголосив, що фільм є епізодом «Закляття». А коли після «Прокляття Ла Йорони» Чавеса залучили до роботи над франшизою, це лише підкріпило таке хибне враження.

«Закляття» стало культовою, а ще — найкасовішою горорною франшизою. З моменту виходу першого фільму минуло 12 років і ось творці заявили, що прийшов час завершувати історію. І «Закляття 4: Останні обряд» має стати фінальною крапкою.

Сюжет фільму зачіпає минуле, визначає майбутнє борців з паранормальним і дає відповіді заінтригованому глядачу, чому саме цей обряд — останній. Адже тінь невідворотності завершення проглядалася ще у попередньому фільмі «Закляття: Диявол змусив мене це зробити» — та справа дається подружжю великою жертвою і наслідки цієї жертви стають одним з викликів заключного фільму.

Така багатовекторність сюжету міцно зшиває цю частину з попередніми, як прямими подіями фільму, так і через невеликі натяки, як от поява тієї ж демонічної Аннабель, що є страхом дитинства Джуді Воррен. Якщо глядач починає знайомство з франшизою з останньої частини, всі ці відсилки мають заінтригувати його і спонукати досліджувати всесвіт далі. Для фанатів — це приємні, навіть ностальгічні, згадки шляху, який вони пройшли разом з улюбленими персонажами. Історія з минулого Ворренів, що стає початком фільму, нарешті піднімає завісу таємниці над справою, яку зі страхом пригадує Ед в кожному епізоді, коли мова заходить про вигнання демона за участі Лоррейн.

Щодо мінусів, то таке розпорошення уваги краде напругу. Демон з минулого, що оприявнюється через зловісний артефакт у сьогоденні, розпалює цікавість. Та, коли нарешті шляхи Ворренів і зловісного дзеркала перетинаються, гострота очікування вже розвіялась.

Творці фільму намагалися розповісти історію так, аби у фокусі була не лише родина Смурлів, навколо якої і будується сюжет, але й родина Ворренів. І великий відтинок екранного часу ці історії розказують паралельно, дражнячи глядача лише пісними натяками на дію, але не дією.

Провідником між історіями є святий отець, якому все ніяк не вдається затягнути Ворренів до роботи над справою, аж допоки не розігрується карта смерті. Це з’єднання ліній відбувається пізно, а тому фінальне розслідування метушливе, поверхове і прискорене. Відчуття, що всі події у домі Смурлів — лише прикриття, бо фільм зміщує акцент саме на Ворренів. Якщо в інших частинах їхнє життя проходило фоном на тлі розслідування, то тут саме родинні перипетії Ворренів виходять на передній план, чим відправляють розслідування історії Смурлів на периферію. Це розшаровує історію. Ми розуміємо, що творці хотіли, аби саме головні герої залишилися у спогадах глядачів. Однак таке рішення набуває присмаку сімейної саги.

Гравці на боці добра у фільмі — все ті ж Ед та Лоррейн Воррени у виконанні чудового дуету Патріка Вілсона та Віри Фарміги. Додатково команду екзорцистів підсилює дочка Ворренів Джуді і її хлопець Тоні.

На темній стороні — демон та група привидів. Що одна, що інша команда не вражає чимось несподіваним, що б не вкладалося у їхні характери. Воррени благочестиві, добрі та об’єднані любов’ю. Паранормальні гості не гребують скримерами, крутять і левітують предмети, іноді й людей. Окремо хотілось би виділити ляльку, але не Аннабель — у механічної повзаючої крихітки гарний потенціал. Візуальна естетика гостей з потойбіччя витримана у традиції франшизи, ба більше — інколи в них проступають образи вже знайомих нам персонажів з минулих частин. Сам демон залишається у тіні, така сором’язливість не те щоб притаманна франшизі, де цих гостей потойбіччя не просто показують у всій красі, але й знімають про них окремі фільми. Те, що це не приземлений привид, а демон, свідчать канонічні сяючі крапки очей. В декількох моментах його поява на екрані доволі ефектна.

Та головна проблема в тому, що попри давні відносини між Ворренами і демоном, їхнє фінальне протистояння не вражає. Воно прямолінійне, без вогнику, не змушує по-справжньому перейматися долею жодного з Ворренів. Додайте до того ще й нетиповий ритуал екзорцизму, що виглядає наче підігрування. Чи виною тому скомкана розв’язка, а чи надмірні очікування, адже потойбічна сила 22 роки готувалася до зустрічі, аби у вирішальний момент не зіграти у повну силу. «Останній обряд» покликаний пояснити глядачу, які ризики змушують Ворренів відійти від екзорцизму. І з цією місією він справляється на відмінно, особливо в емоційному плані, коли оперує батьківськими почуттями героїв. Та якщо підійти з точки зору демонічного впливу, є спокуса закинути творцям фільму, що вони дещо не докрутили.

Та це розчарування приправляють солодким весільним тортом і обіцянкою щасливого майбуття. І воно дійсно згладжує певну критичність, адже саме сімейство Ворренів є серцем цього всесвіту, тому прихильники, та й просто глядачі, з вдячністю віддадуть належне героям у епілозі.

Заключне «Закляття» цілком у дусі франшизи, якщо ви знаходили щось цікаве для себе у попередніх частинах, то ця навряд чи буде розчаруванням. Фільм подарує трохи гострих відчуттів, напружених сцен, гарний візуал, ретро атмосферу. А ще — це можливість гідно попрощатися з цілою кіноепохою, що завершується.