Ігровий Йогурт

Дмитро Деревянко: Розкажи трішки про себе і свій канал.

Ігровий йогурт: Вітаю, я Ігровий Йогурт! Я студентка, що навчається на факультеті психології і у вільний час займається ютуб-каналом, створюючи, у переважній більшості, горор-контент. Почала я свою діяльність 22 лютого 2023 року і з того часу виклала на свій канал чимало роликів різної тематики: від аналізу ігор до інтернет-естетик та розбору 18+ контенту. У подальшому хочу продовжувати займатись розбором цікавих тем, але з більшим нахилом на горор-тематику.

Д.Д.: Як ти обираєш ідеї для нових відео? У тебе досить різноманітна тематика - від інтернет фольклору до інді-ігор.

Ігровий йогурт: Зараз мені з обранням тем для роликів допомагають підписники з мого тг-каналу, де я після виходу нового відео проводжу опитування щодо теми наступного відео. Проте у перший період після створення каналу я обирала ідеї виключно за тим, що мені подобалось. Переважно це були теми, про які я й так знала (приміром, про інтернет-естетики) або ж про які я тільки-тільки почула, і мені було цікаво поєднувати створення відео з поринанням у суть побаченого. Так, приміром, було з роликом про Unicorn Wars – мультфільмом про ведмедів, що вели війну проти єдинорогів. Під виглядом милої, але оманливої картинки, у ньому піднімаються проблеми людяності і грішності, дуже жорстоким і прямолінійним чином показуючи нам огидну, але не безнадійну, людську природу. Кінець фільму особливо сильно наштовхує на роздуми: а що це значить – бути людиною?

Д.Д.: Чому тебе все ж постійно тягне в кріпоту? Що приваблює в цій темі?

Ігровий йогурт: Не знаю чому, але саме подібні тематики для мене є найбільш оригінальними. Через намагання змусити людину відчувати жах, автор чи автори показують такі прояви божевілля, відчаю і людських пороків, що це не просто змушує тебе замислитись, а ще й пробирає до самих кісток. Іноді цікавий проєкт може бути настільки специфічним, що, здається, він не криє в собі жодного глибинного сенсу, але в нього все одно хочеться поринати через нестандартний прояв творчості автора. Після перегляду тобі буквально нічого не залишається, окрім як почати створювати власні сенси у тому, що тобі довелось побачити.

У деяких випадках мене просто вражає той факт, наскільки далеко може зайти людська фантазія, бо, зазвичай, саме в кріпоті люди більш активно реалізують свої найбільш хворі вигадки. Іншими словами, саме такий контент змушує як замислитись над тим, а що саме весь час коїлось у тебе на екрані, так і просто дозволяє помучити власні нерви, змусивши відчути, як адреналін активує усе твоє тіло.

Д.Д.: Що найулюбленіше з даркових мистецтв?

Ігровий йогурт: Не сказала б, що у мене є фаворити у цій сфері. Так би мовити, мені подобається усе потроху, але основна моя увага прикута до мистецтв сьогодення або не таких вже й давніх часів. Так, перше, що мені згадується, це творчість Masa з його неоднозначними музикальними композиціями, які криють у собі дуже тривожні історії, від яких стає не по собі. Приміром, серія декількох пісень розповідає історію двох близнючок, де молодша сестра прикінчила старшу, приховавши її смерть та зайнявши місце своєї сестри, до свого 17-річчя обманюючи всіх тим, що вона – старша. Це змушує її з’їхати з глузду, оскільки дух сестри не хотів помирати і вона намагалась повернути собі життя, вселившись у тіло молодшої. І все це приховане під натяками і неприємним для загалу музикальним стилем автора.

Більш відомою і менш травмуючою для вух є збірка Everything at the end of time, яка через музику намагається передати те, що відчуває людина в різні стадії деменції. С кожною новою стадією пісні у збірці стають менш зрозумілими, неправильними, з більшою кількістю зайвих шумів, що допомагає таким оригінальним чином зрозуміти, хоча б частково, як себе відчувають люди з подібним розладом. Насправді Everything at the end of time водночас є дуже тривожною, але в деякі моменти вона може і заспокоювати.

Д.Д.: Твоє найулюбленіше відео на каналі? Чому воно?

Ігровий йогурт: Напевне, це відео про Каталог Мандели. Насправді я його одночасно і обожнюю, і ненавиджу, оскільки творчість Алекса Крістера, автора цього аналогового горору, настільки мене зачепила, що при створенні ролику на цю тему я локалізовувала потрібні мені фрагменти українською мовою. На це я витратила дуже багато часу, але воно допомогло мені зберегти ту ж атмосферу жаху, яка пронизувала весь Каталог Мандели. Серіал тим і особливий, що пробирає тебе нерозумінням навколишньої ситуації і того, як зовнішній ворог буде діяти далі. В межах аналогового горору головні герої взагалі не знають, хто і що може критись прямо за їхніми дверима, що вже казати про те, як проти цього боротись. Саме це і пробирає до кісток.
Достатньо тільки уявити, що щось може знати твій найглибший страх, який ти ховав навіть від самого себе, використовуючи його, щоб довести тебе до божевілля. Справді змушує напружитись. Це не якась зовнішня проблема у вигляді агресивної тварини чи катаклізму, або щось на кшталт власних внутрішніх переживань. Ні, це щось, що фізично не знаходиться на землі. Але воно є. Воно існує, і ти можеш навіть не усвідомлювати, коли воно слідкує за тобою, коли воно знаходиться поряд. Воно може навіть стояти прямо біля твого ліжка. Але розплющити очі і перевірити напевне, чи так це, ти не можеш. Бо як тільки ти побачиш викривлену копію себе у власній кімнаті, стає очевидно, кому тут настане кінець. Як не як, а світ надто тісний для обох з вас.
Після виходу нових серій цього аналогового горору обов’язково зроблю друге відео на цю тему.

Д.Д.: Що з того, про що робила відео, тебе найбільше налякало?

Ігровий йогурт: Переважно під час процесу створення відео мене мало що лякає, оскільки я тоді з більш «логічної» точки зору починаю ставитись до обраної теми. Звичайно, що емоції – це те, що першочергово змушує мене проникнутись сюжетом тої чи іншої теми, просто іноді вони заважають думати і помічати незначні деталі, які допомагають краще зрозуміти загальну картину.
Проте, під час власне ознайомлення з тим чи іншим проєктом, мене найбільше пробирають ті роботи, які змушують мене відчувати непереборну безнадійність якихось подій. Одна справа, коли тобі просто лячно, однак ти, з певною вірогідністю, розумієш, що можеш вибратись із цієї ситуації, а зовсім інша – коли ти знаєш, що вона такою і залишиться, не зважаючи на те, що ти зробиш або чим пожертвуєш. Іноді від такого відчуття у мене сироти по спині проходять.

Таке у мене було, коли я переглядала Lacey's games – історію про маленьку дівчинку, яка жила без нормальної їжі та виховання, і де один з її родич використовував дівчинку як тіло «для розваг». Насправді історія максимально заплутана, оскільки вона розкривається через безневинні «дівчачі» флеш-ігри, у яких бере участь сама Лейсі. Глюки у грі – це те, що допомагає нам зрозуміти, що щось не так, проте це розуміння жахає все більше, коли ти усвідомлюєш, що надії на краще майбутнє дівчини практично нема.

Д.Д.: Що тебе лякає? Який медійний продукт налякав тебе найбільше? (фільм\книга\гра\кріпісторі)

Ігровий йогурт: Зазвичай мене лякає те, що змушує замислитись над сенсом власного існування, змушує відчувати відчай. Мене часто хилить в екзистенційні роздуми, тому будь-який продукт, який тим чи іншим чином піднімає цю тему мене сильно зацікавлює і жахає. Мене так у свій час налякала сцена з аніме «Босоногий Ґен», де зобразили падіння ядерної бомби на Хіросіму, а також до яких катастрофічних наслідків це призвело. Нерідко під час перегляду ловиш себе на думці, що тим, що вижили, насправді не пощастило залишитись в живих, оскільки вони тепер змушені виживати у руїнах колишнього міста, без доступу до нормальної їжі та води.

Але в більш юному віці мене довести до панічного страху було набагато легше. У свій час я багато чого попередивлялась, але найбільш разюче поламали мені психіку мультсеріал Happy Tree friends, комп’ютерна гра Demonophobia і кріпіпасти по My Little Pony. Ці ж медійні продукти були також одним з тих, що зробило горор-контент невід’ємною частиною того, у що я час від часу поринаю.

Д.Д.: Які плани на розвиток каналу? Про що хотіла б робити відео, якби мала необмежені ресурси - час і гроші?

Ігровий йогурт: На даному етапі хотілось би популяризувати свій ютуб-канал через рекламу або співпрацю для того, щоб збільшити аудиторію. На жаль, через брак часу не всі плани можу реалізувати тоді, коли б мені цього кортіло. І якби у мене були необмежені ресурси, я б більш глибоко займалась процесом створення відео, оскільки тоді у мене було б менше відволікаючих факторів у житті, які не дають мені повністю поринути у процес розширення українського контенту. Також, за наявності грошей, я б точно прикупила кращу апаратуру (мікрофон, можливо, комп’ютер), щоб ролики мали ще більшу якість.
Але все це, поки, просто мрії, проте я знаю, що вони рано чи пізно стануть реальністю, але у свій час.

Д.Д.: Твої горорні фаворити? Назви фільм, книгу і гру, які любиш найбільше.

Ігровий йогурт: Мені дуже сподобався фільм Платформа
( огляд на фільм від Дмитра Деревянка ). Він, насправді, не націлений на те, щоб налякати глядачів, а, скоріше, наштовхнути на роздуми про людське існування. Якщо коротко, у фільмі двоє людей знаходяться в одній кімнаті на певному поверсі, де всередині кімнати є діра. Якщо вони на високому поверсі, у них вищий шанс дістати смачну їжу у великій кількості, проте якщо їм не пощастило, і вони знаходяться надто низько, до них їжа може не доходити. І тобі потрібно якось дожити місяць, щоб тебе випадковим чином переправили на інший, кращий поверх. Фільм, хоч і спрощено, проте показує нам людське суспільство та життя людини загалом, але те, як воно це робить, справді жахає і доводить до відчаю. Не хочу робити сильні спойлери, тому якщо вас моя невеличка псевдо-рецензія зацікавила, ви самі подивитесь, про що я говорю.

Щодо ігор, то мені дуже сподобалась атмосфера у серії ігор Little Nightmares. Саундреки з цієї гри я все ще час від часу переслуховую, а під час власне проходження тебе водночас чарує і вражає деталізація жителів та навколишнього середовища цього світу. Усі мешканці цього світу виглядають поламаними чи деформованими, створивши навколо себе такий же дивний і неоднозначний світ. Усі вони ворожі до гравця, що одразу дає тобі зрозуміти – що б ти не робив, тут ти ніщо, і якщо ти хочеш в цьому світі вижити, тобі краще навчитись добре бігати й ховатись.
З книг я більше читаю психологію або антиутопію, тому тут порадити щось не сильно можу. Однак, у мене склалась непогана думка щодо книг «Необхідні речі» Стівена Кінґа та «Смертниці» Тесси Ґеррітстен.

Д.Д.: Що б хотіла читачам Бабая побажати?

Ігровий йогурт: Не боятись поринати у темряву, навіть якщо ви на сто відсотків впевнені, що з неї хтось на вас пильно дивиться. Саме там ховатиметься те, що заворушить вас до глибини душі.