Артур Мекен, великий бог химерної прози

Окультні зібрання з’явилися на сторінках творів «темної літератури» ще кілька сторіч тому. Згадайте дивні тіні з оповідань Шерідана ле Фаню, таємничу «імперську династію Америки» Роберта Чемберса, культистів Говарда Лавкрафта, прислужників Багряного Короля Стівена Кінґа та решту дивних компаній з незвичними зацікавленнями (мова не про прихильників творчості Олега Винника).

Проте крім теплої симпатії до подібних організацій, всіх письменників, згаданих вище, поєднує ще одна риса: ніхто з них не брав участь у справжніх культах, принаймні відкрито. Всі слуги Давніх богів були витвором уяви талановитих письменників. Бодай якими привабливими є міти Ктулху, навряд чи Лавкрафт, Дерлет чи Говард шукали «Старших з іншої раси» десь на Божевільних пагорбах, а якби Клайв Баркер вірив у все написане власноруч, то точно скоротив би собі віку.

Та чи всі письменники були такими? Чи хтось усе ж дійсно вірив у власне письмо, бодай почасти? Виходячи з форми питання, відповідь очевидна – так. І одним з таких авторів був Артур...

Махен?

Мейчен?

Мачен?

Мацен?

Мейкхен?

Гаразд, пропоную розібратися. Історія цієї похибки доволі коротка. За часів СРСР переклади Мекена не видавалися, перші російські версії творів автора вийшли друком у 1993 році. Причому аж двічі: в антології «Мешканці пекла» (рос. «Жители Ада») та тематичному зібранні «Великий бог Пан». До другої книжки особливих претензій немає – письменника там називають Макеном, структура та принцип підбору зрозумілі, навіть післямова перекладача є. А от «Мешканці» подарували прихильникам темного читва того самого Артура Мейчена разом з типовою обкладинкою Вальхео (самого художника, до речі, зазначити забули) та Меррітом з Лавкрафтом по сусідству.

Неважко зрозуміти, чим керувалися перекладачі, коли транслітерували прізвище письменника: англійське «ch» у більшості випадків дійсно позначає звук [ч]. Єдина проблема полягає у тому, що Мекен – валієць і прізвище має, відповідно, кельтського походження (точніше, прізвище матері, бо за батьком він Артур Джонс). Переклад створювався у дев’яності, коли доступ до інтернет-джерел був, м’яко кажучи, обмежений, тож зрозуміти цю деталь можна були або володіючи валійською, або знаючи біоґрафію самого Мекена. Тому не дивно, що сталося, як сталося: перекладачі антології не надто заглиблювались у деталі життя і творчості письменника, тому отримали «Мейчена» за класичними правилами, а укладачі авторського зібрання творів підійшли ґрунтовніше та видали «Макена».

На жаль (і на диво), серед читачів міцно закріпився саме перший варіант, тому довелося робити окремий ліричний відступ на цю тему.

То чим цікавий Артур Мекен і до чого тут окультизм?

Була собі в Британії кінця ХІХ-початку ХХ ст. така організація, «Герметичний Орден Золотого Світанку», Ordo Hermeticus Aurorae Aureae. До нього входили дослідники окультизму Артур Вейт і Самюел МакҐреґор Метерз, письменники Вільям Батлер Єйтс та Алістер Кровлі, численні діячі культури та політики, а також і сам Артур Мекен. Всі ці люди були магами.

Ні-ні-ні, жодних фаєрболів, драконів, непозбувних бентег та інших атрибутів фентезі. Учасники Ордену були поважними людьми з неабиякою репутацією у суспільстві, а В.Б. Єйтс взагалі отримав Нобелівську премії з літератури. Магія у їхньому розумінні була світоглядною системою, альтернативною науковій думці, проте з певними спільними методами. Так, Орден поєднував релігійні обряди й традиції давнього Єгипту з культами дохристиянського Риму, вплітав до цього ритуальну спадщину кельтів та сприймав усе це через призму алхімічних текстів. Організація мала кілька рангів, спеціальні обряди ініціації та інші елементи, притаманні окультному утворенню. Словом, не дивно, що Мекен у такій атмосфері писав потужний «вірд».

Артура Мекена можна сміливо віднести до тих письменників, яких Олександр Завара назвав «атмосфериками». Він не змальовує детальний образ жахливих потвор, не тисне важкими закляттями кількома мовами, не ставить за мету налякати чи привести до конкретної думки – себто, як сказав би Девід Лінч, лишає «простір для уяви». Наприклад, найвідоміший твір письменника, «Великий бог Пан», подає читачеві два рівні сприйняття: сюжетний та ідейний. У першому випадку це буде оповідка про невдалу операцію, яку пережила дівчина на ймення Мері та її наслідки, у другому – історія про множинність світів та досвід, який передує епосі психоделії 60-х.

(«Великий бог Пан», художник Кевін Еванс)

Інший приклад – «Білі люди». Здавалося б, навіть на момент написання прийом «уривків зі щоденника» вже не був оригінальним, проте Мекен завдяки ретельному добору слів сягає вражаючого ефекту занурення. Натяки, обмовки, начебто випадкові згадки – усе це створює образ людини, яка володіє жахливою таємницею та хоче розділити її з кимось, але в той самий час розуміє, що не може, тому й довіряє свої думки щоденникові. Тут Артур Мекен стилістично наближається до умовного «Циклу Срібного Ключа» Лавкрафта, проте, на відміну від ГФЛ, розміщує події на теренах знайомих йому з дитинства валлійських пейзажів. Це також символічно: кельти, що панували Європою у IV ст. до н.е., зазнали поразки від Римської Імперії та германських племен, і тепер останніми рештками їхніх земель блукає туга, самотність та безвихідь.

На відміну від більшості фантастів, Мекен направду вірив у деякі з міфів. Точніше, вірив у те, що народні перекази зберегли видозмінену інформацію про створінь, що існували насправді – відбиток легенд про фейрі й так звану «Чарівну країну» лежить ледь не на кожному містичному творі автора.

Оцінити вплив Артура Мекена на розвиток горору важко. Можна цитувати Кінґа та відому фразу про «найлячніше оповідання з усіх, написаних англійською», можна згадувати Роберта Блока і Хорхе Луї Борхеса та інших прихильників його творчості, можна згадати, що його називають одним з перших авторів саме «химерних» історій. У будь-якому разі, місце письменника серед інших хтонічних митців зрозуміле.

І наостанок, трохи особистого. Для мене письмо Мекена схоже з іншим майстром химерних оповідок, Юркі Вайноненом. Обидва заграють з часопростором, обидва захоплені кельтським спадком (Бретань у Вайнонена, Вельс у Мекена), обидва знають, як загубитися.

Бо однією з найголовніших принад Артура Мекена є здібність змалювати красу присмерку – як померків земель, так і сутінків розуму.

Мекен українською

Буде. Нарешті. «Видавництво Жупанського» анонсувало вихід зібрання творів Артура Мекена у складі серії «Майстри готичної прози», орієнтовно з’явиться цьогоріч. Перекладачка Марта Сахно, відома насамперед тим, що надала «Відьмі» («Гори, відьмо, гори!») Абрахама Мерріта український голос. Крім того, у виданні буде моя передмова – там поговоримо про твори автора вже конкретніше.

Ще одна новина: цей матеріал дає початок окремому розділу порталу під назвою «Майстри темної прози» (уклін у бік Олексія Жупанського, бо переважну більшість цих майстрів видає саме він). Тексти з цього розділу розповідатимуть про клясиків горору, здебільшого не надто знаних серед широкого загалу.

Спойлер: гештеґу #видайтеукраїнською буде дуже багато.